Читать «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності» онлайн - страница 310

Тісно пов’язаною з цим питанням була реформа середньої освіти (1958), що спрямовувалась на посилення зв’язку школи з життям. За деякими положеннями реформи батькам дозволялось відмовлятись від вивчення їхніми дітьми української мови, але російська мова була для вивчення обов’язковою. У такий спосіб українська мова і культура знову зводилась до рівня непрестижної. Це знову викликало велике невдоволення в середовищі українського суспільства, і передова українська інтелігенція розпочинає рух за утвердження української мови як офіційної та обов’язкової в Україні.

Одночасно в Радянському Союзі реформувалась й економіка. Цей процес проходив під гаслом “наздогнати й перегнати Америку”. Реформа легковажно обіцяла усім громадянам Радянського Союзу, що через 20 років вони житимуть уже за комунізму. Сутність перемін передусім полягала у спробі децентралізації керівництва економікою. Тепер планувати і розпоряджатись місцевими ресурсами мали ради народного господарства — раднаргоспи. Це і справді надавало певну й відчутну самостійність економічному життю України.

Але вся економічна система працювала за старим законом, і фактично справжньої самостійності не могло бути. Основні капіталовкладення йшли у важку промисловість, а темпи розвитку легкої промисловості уповільнювалися. Крім того, в Україні проти цієї реформи рішуче виступав тодішній голова уряду В. Щербицький, відстоюючи старий централізм в управлінні. Це свідчило про те, що значна частина номенклатурного чиновництва намагалась і далі утверджувати стару систему управління: адже виконувати розпорядження центру було набагато легше, аніж самостійно керувати усіма напрямками багатогалузевої економіки, за що центр міг жорстоко покарати у разі якогось відхилення.

В сільському господарстві великого значення набула реформа машинно–тракторних станцій, які разом з їхнім майном продавалися колгоспам, що лягло новим тягарем на економічне становище села. Цим ліквідовувалася зайва ланка в багатоступеневому керівництві аграрним сектором економіки. Проте непослідовності були й тут. Скажімо, знаменита “кукурудзяна епопея” призвела до скорочення посівів кормових культур, які почали закуповувати за кордоном, закуповували вперше в історії України і хлібне зерно. Для збільшення кількості такого зерна в країні в 1954 р. було прийняте рішення про освоєння цілинних і перелогових земель у Казахстані, куди направляли цілеспрямовано сотні тисяч українців, і серед них — багато механізаторів, агрономів та інших фахівців, що зменшувало професійний потенціал аграрного сектору України, зменшувало населення наших сіл. Зараз у Казахстані українців налічується до 1 млн осіб, які визнають себе українцями, значна частина їх денаціоналізувалась.

З 1953 р. уряд почав збільшувати закупівельні ціни на зерно (у 7 разів) і на тваринницьку продукцію (в 5,5 разів), що покращило стан сільського господарства. Селянам уперше в історії колгоспного життя почали платити за працю грішми. Проте підсобні господарства колгоспників стали зменшуватися. Керівництво залишалося тим же бюрократичним — усе вирішувалось у центрі. Наслідки реформ за цих обставин були незначними, бо реформа не міняла так званих основ соціалістичних відносин.