Читать «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності» онлайн - страница 238

У березні 1921 р. комуністичне керівництво приймає рішення про заміну продовольчої розверстки — цього бича епохи “воєнного комунізму” — на продовольчий податок. Ця нова економічна політика (НЕП) стала новою формою економічного господарювання, що полегшувала тиск на селянські маси, допускала ринкові відносини, капіталістичні форми господарювання. Це дало можливість більшовицькому центру маневрувати в часи глибокої кризи і всезагальних народних заворушень та повстань, у тому числі і в Росії (повстання матросів у Кронштадті тощо).

Але, як з’ясувалося, це був лише тимчасовий відступ.

Політика більшовиків викликала в Україні широкий антирадянський рух. Поряд із заворушеннями вибухали й окремі повстання, які й понині не вивчені істориками. Одним із таких повстань було, наприклад, повстання в місті Нікополі і селі Ново–Павлівці влітку 1920 року Воно охопило ряд сусідніх сіл — Червоно–Григорівку, Грушівку, Настасівку, копальні довкола міста Марганець, залізничну станцію Мирову та ін.; їх очолили робітник Андрій Калашник, селяни Олександр Бугаєць і Архип Тесленко. Повстання тривало кілька днів і було розгромлене регулярними частинами Червоної Армії.

1920–1921 рр. антирадянський рух перекинувся з постійного його осередку — України — до Росії, у Тамбовсько–Воронезький район, Західний Сибір і Поволжя. Для його приборкання більшовицький уряд вирішив використати неврожай 1918 року в деяких регіонах України і відібрати у селян рештки запасів хліба, організувати у такий спосіб голод і тим придушити опір селян.

У той час як Україна голодувала і їй не вистачало більше 29 млн пудів хліба, до Росії було вивезено 27 млн пудів зерна. В наступному році голод мільйонів українських селян продовжувався, і в цей час за кордон було вивезено близько 15 млн пудів, гроші за які забрав центр, а до російських губерній було відправлено 2,5 млн пудів хліба. В 1922 р. голова ВУЦВК Петровський звертався до московського центру з проханням припинити вивіз хліба до Росії, вказував на те, що на українських базарах продають людське м’ясо. У листі до М. Калініна він говорив, що з України в російські губернії вивезено 960 вагонів продовольства, що це в чотири рази більше, ніж треба голодуючим губерніям України…

Але центр не відповідав на волання українських керівників.

В. Ленін запропонував ввести до України війська для вилучення так званого продовольчого податку. Виконавцям було дано для цього таємні спеціальні інструкції. В одній із них говорилось, що в разі, коли села будуть опиратися віддавати хліб, треба “взяти в кожній волості від 15 до 25 чол. заручників. У випадку, коли яке–небудь село відмовиться дати підписку про кругову відповідальність або ж, давши підписку про виконання продподатку, за 48 годин не виконає, такі села оголошуватимуться ворогами радянської влади. Половина заручників має бути засуджена аж до застосування вищої міри покарання — розстрілу, після чого взяти наступну групу. Все зерно, незалежно від продподатку, конфіскується”.