Читать «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності» онлайн - страница 191

Раїса Петрівна Іванченко

Як відомо, імпершовіністів страхало відродження України навіть на правах автономії. Тому й не дивно, що в часи реакції і Першої світової війни були заборонені в Україні й закривалися “Просвіти”, товариства грамотності, українські клуби й бібліотеки. Заборонялося навіть продавати українські книжки, Євангеліє українською мовою. У 1914 р. заборонили святкувати 100–річчя від дня народження Т. Г Шевченка, правити панахиду по ньому. Таємними розпорядженнями російського уряду не дозволялося брати на посади вчителів та професорів так званих українців–мазепинців, нібито сепаратистів і зрадників. Урядовці не мали права передплачувати українські газети, твори української літератури. І взагалі більшість книг українських письменників роками лежала у видавництвах, їх не друкували.

Роки Першої світової війни принесли неймовірні утиски й матеріальне розорення України. До російської армії було мобілізовано три з половиною мільйони українських чоловіків. Із Західної України до австрійської армії забрали двісті п’ятдесят тисяч українців.

Наші земляки вмирали з обох боків фронтів за імперії, котрі гнобили їх століттями. Українці вбивали один одного за інтереси чужих держав. Час вимагав негайних дій від політичних лідерів і партій.

У Львові 3 серпня 1914 р. була створена Загальна українська рада, на чолі якої став юрист, парламентський діяч Галичини Кость Левицький. Ця Рада проголосила боротьбу за конституційну Австро–Угорську державу і автономію Галичини в цій державі та стала допомагати у створенні військових частин з українців, до яких набиралися вояки із численних галицьких спортивних організацій, з таких, як “Січ” та “Пласт”.

Слід сказати, що галицька молодь активно відгукнулася на заклик. Двадцять вісім тисяч юнаків записалося до українського легіону. Це перелякало польських урядовців, які керували Галицьким намісництвом в Австро–Угорщині. Вони зробили все, щоб не допустити утворення українських збройних сил навіть у складі австрійської армії. Зрештою, було дозволено створити легіон українських Січових стрільців, що налічував дві з половиною тисячі юнаків. Цей військовий підрозділ прославився в боях на фронті з російською армією.

З іншого боку, представники українських соціалістів з Наддніпрянської України, які опинилися у Львові в еміграції, 4 серпня 1914 р. створюють Союз визволення України (СВУ). Його організаторами стали Володимир Дорошенко, Дмитро Донцов, Андрій Жук, Мар’ян Малиневський, Микола Залізняк, Олександр Скоропис–Йолтуховський. Ця група патріотів–однодумців уперше в історії визвольного руху українців у XX ст. проголосила своєю метою утворення незалежної Української держави.

Це дуже важливо, бо досі всі українські соціалісти стояли на позиціях федералізму з Російською імперією. Задля здобуття незалежної Української держави СВУ вважав за необхідне співпрацювати з Австрією та Німеччиною проти Росії, яка споконвіку гнобила народні маси Наддніпрянської України і нищила українську інтелігенцію.