Читать «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності» онлайн - страница 192

12 травня 1915 р. ці дві українські організації — Загальна українська рада та Союз визволення України — об’єдналися й утворили Українську головну раду. Її метою було визволення України з–під влади Росії та утвердження Української незалежної держави. Не виключалось, що західний регіон залишиться в складі Австро–Угорщини як автономний коронний край.

Звичайно, намагання Української головної ради домогтися української державності за допомогою іноземних держав, а також виступ проти Російської імперії викликали негативне ставлення до неї і ТУПу (Товариства українських поступовців) і Грушевського, які намагались здобути автономію України у федеративній Росії.

Перебіг Першої світової війни у 1915 р. був несприятливим для українців. Оскільки російська армія прорвала фронт і окупувала Східну Галичину, а австрійці зазнали поразки, в Галичині почалися пошуки винних. Польські урядовці, які тут і далі управляли, звинуватили в усьому москвофілів–священиків, усіх галичан, які буцімто сприяли успіхові російського війська в Галичині.

На українців у Галичині звалився жахливий терор: австрійські війська, зокрема загони угорських вояків, знищували (звичайно ж, за вказівкою цих урядовців) українців–галичан. Українцями заповнили концтабори Талергоф (де їх налічувалося 30 тис.), Ґмюнд, Терезієнштадт. Були там священики, вчителі, лікарі, селяни. Без суду й слідства людей хапали на вулицях, вішали, рубали. У Перемишлі 15 вересня 1914 р. на вулицях за один день загинуло сорок українців. Тридцять тисяч жінок, дітей, старих людей було розстріляно і повішено під час відступу австрійської армії з Галичини. Важкого удару зазнав українсько–галицький національний рух, бо винищували передусім свідому частину українців.

Коли ж прийшла російська армія і запанувала російська адміністрація, частина польських діячів, зокрема соціал–демократів та організацій “Сокіл” і Товариство народної школи, почала співпрацювати з новими господарями. Вони сподівалися, що тепер Галичина належатиме Росії, і готували собі місця, щоб керувати краєм, як за Австро–Угорщини. Російська адміністрація почала масово вивозити з Галичини до Сибіру українське населення. Закривалися українські школи, бібліотеки, клуби, читальні, церкви. Двісті церковних парафій було передано священикам, які прибули з Росії, бо, як сказав дядько російського самодержця великий князь Микола Миколайович у своєму маніфесті, віднині “російський народ об’єднався і завершено діло Івана Калити”.

Нове політичне життя

Напередодні Першої світової війни Петро Струве писав: “Передусім Росія мусить об’єднати всі частини російського народу в імперії… Історична необхідність приєднання до неї російської Галичини необхідна для оздоровлення Росії, бо існування малоросійської гілки в Австрії стане причиною відродження українського питання”.

А вірний слуга російського царату граф Бобринський так виклав свою програму діяльності в окупованій російськими військами Галичині: Східна Галичина і Лемківщина є давно невіддільні частини однієї великої Росії, твердив він. На тих землях місцеве населення “завжди було російське”. Тому і нова адміністрація, яку він представляв, має бути основана на російських засадах. “Я буду впроваджувати російську мову, закон і порядки”, — заявляв російський урядовець.