Читать «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності» онлайн - страница 188

У той же час в Україні складається й інший напрямок суспільної думки, котрий був пов’язаний з діяльністю такої видатної особистості, як В’ячеслав Липинський. Це був ідеолог українського монархізму, який у новітніх умовах вивчав проблему українського державотворення й обґрунтовував її модерними політичними положеннями. Липинський походив із польського шляхетською роду із Волині: він навчався в Києві, Кракові, Женеві. Замолоду усвідомив себе українцем, багато писав про необхідність повернення польської шляхти до українства. Розуміючи наближення міждержавних і соціальних конфліктів напередодні Першої світової війни, Липинський прагнув за кордоном створити політичний центр українського самостійництва, з якого згодом зріс Союз визволення України. Він брав участь у створенні Української демократично–хліборобської партії (1917), Українського союзу хліборобів–державників, для яких написав політичну програму. Вона базувалась на принципах власності і державної суверенності України. Липинський став видатним творцем та ідеологом української консервативної концепції “трудової монархії” у вигляді гетьманату, яка, на його думку, найбільш доцільною була для України.

Липинський, як і інші теоретики, вважав, що без вищої політично свідомої верстви населення, яка є носієм влади, не може постати держава. У новітніх умовах він став продовжувачем ідей колишніх польських “хлопоманів”, які голосно заявили про себе ще в 60–х роках XIX ст. в особі В. Антоновича, Т. Рильського та їхнього гуртка, які, маючи польське походження, стали українськими патріотами.

Вивчаючи історію державотворення, Липинський, як історик за фахом, визначив у суспільстві три джерела влади: сила військова, економічна, інтелектуальна. Ці три сили і витворюють три основні типи влади: це — класократія, демократія і охлократія.

Класократія — це лад, за якого є рівновага між владою і свободою, між силами консерватизму і силами народу. Демократія — лад, за якого порушується рівновага між владою і свободою на користь свободи. Охлократія означає абсолютне панування сваволі натовпу, свободи стихії, демократії, яка не має нічого спільного з державним управлінням.

Ці три типи влади Липинський вважав понадчасовими, тобто вони існують у різні епохи та в різних народів.

Для України, як і для кожної держави, твердив він, єдино прийнятним типом влади може бути тип класократії, наявність рівноваги між консервативними і прогресивними силами. Для цього, вважав Липинський, треба йти шляхом пробудження почуття солідарності між постійними мешканцями України, без огляду на їхню соціальну належність, віровизнання, етнічне походження чи національно–культурну свідомість, щоб з’єднати їх спільним почуттям української батьківщини. Він вважав, що носіями ідеї українського визвольного руху можуть стати не лише представники інтелігенції, а також і керівники виробництва, тобто промисловці й хліборобські керівники, а також військові керівники. Між іншим, у цьому плані його погляди збігаються з ідеями Ф. Ліста, про які ми говорили раніше, з тими ідеями, які оволоділи визвольним рухом у Європі ще з середини ХІХ ст.