Читать «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності» онлайн - страница 187

“Ми востаннє виходимо на історичну арену і або поборемо, або умремо. Ми не хочемо довше бути євнухами, не хочемо довше зносити панування чужинців, не хочемо більше зневаги на своїй землі. Нас горстка, але ми сильні нашою любов’ю до України. Сини України, ми, як той Антей, доторкаючись до землі, наберемось усе більшої сили завзяття. I кожен, в кого ще не спідлене серце, озветься до нас. А в кого спідлене — до того ми самі озвемось”.

Цей рішучий, проникнутий великою любов’ю до стражденного українського народу голос сколихнув українську інтелігенцію й українську молодь.

Одночасно стара українофільська інтелігенція на чолі зі своїм лідером, відомим істориком Володимиром Антоновичем, об’єднується під натиском молодої інтелігенції та створює Українську зальну організацію — УЗО (1897). Вона являла собою федерацію у складі 20 громад. Осередки УЗО, її видавничі відділення продовжували просвітянську справу в багатьох областях України. Велике значення мало проведення свят шевченківських роковин, ювілеїв М. Лисенка, I. Котляревського. Ця організація створила фонд підтримки української патріотично–просвітницької діяльності. Стара українофільська інтелігенція все ж не могла рішуче об’єднатися в політичну партію. Радикальна молодь і тут подала приклад.

У березні 1900 р. була оприлюднена в Галичині, а потім поширена по всій Україні брошура Міхновського “Самостійна Україна”. Вона фактично стала політичним кредо нової політичної партії — Революційної української партії — РУП, що виникла у Харкові 29 січня 1900 р. Основоположниками цієї партії були діти класичних українофілів–громадівців, котрі започаткували в 80–х роках XIX ст. українське національне відродження і культурницьку працю. Це були Дмитро Антонович, Боніфат Камінський, Михайло Русов, Левко Мацієвич — рада чотирьох.

Виникнення цієї партії на східноукраїнських землях було першою організаційною спробою українського визвольного руху, який намагався виступити під гаслами незалежності України на політичній арені.

Партія РУП, яка постала з молодої інтелігенції нової генерації, була першою політичною партією в Наддніпрянщині. Із появою РУП українська суспільно–визвольна боротьба вийшла на політичну арену.

Та, на жаль, РУП була неоднорідною. В її середовищі створюються різні фракції, котрі згодом почали виділятися в окремі політичні організації. Так з неї вийшли Українська соціал–демократична спілка, Українська соціал–демократична робітнича партія. Українці не мали досвіду політичної боротьби, взаємодії й толерантності. Через те фракційне розмежування завжди загострювалось до взаємної неповаги і ненависті, геройством вважалася непримиренність, а не вміння знаходити компроміс.

Це проявилось уже в першій політичній партії, яка через фракційну боротьбу не змогла стати провідною і сильною. Суперечки і сварки завжди точилися навколо двох питань — ставлення до соціального і до національного питання. Одні безапеляційно запевняли, що лише соціалізм дасть українцям повне визволення; інші переконували, що лише в українській національній державі зможуть бути захищені і соціальні, і культурно–освітні інтереси.