Читать «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності» онлайн - страница 158

Раїса Петрівна Іванченко

Це призвело до того, що українська студентська молодь, якої було небагато в Київському університеті, почала гуртуватися в свої таємні гуртки. В 1859–1860 рр. у Київському університеті українська молодь включається в національно–просвітницьку діяльність створюючи для міської молоді недільні школи. Ця молодь об’єднується у велику організацію, яка називалась “Громадою”. Громадівці 60–х років докладають багато зусиль, спрямованих проти полонізаторської діяльності таємних польських організацій, відстоюючи в статтях, популярних книжечках, у виступах самобутність українського народу, його історії, культури, мови, літератури.

До громадівців Києва приєднуються й інші подібні організації молоді та української інтелігенції. На чолі цього просвітницького руху стала петербурзька “Громада”, що складалась із колишніх кирило–мефодіївців, а нині — видатних діячів культури: М. Костомарова, П. Куліша, Т. Шевченка, В. Білозерського та ряду українських меценатів. Після повернення із заслань за участь у Кирило–Мефодіївському братстві вони організували в Петербурзі видання першого українського журналу “Основа” (в ньому частина статей друкувалася і російською мовою). Навколо цього журналу об’єднувалися всі українці Петербурга. Ця “Громада”, крім того, видала для дітей ряд українських підручників, творів Т. Шевченка, Марка Вовчка, Л. Глібова тощо. Такі громади діяли у Полтаві, Чернігові, Харкові. Вони поширювали в народі дешеві українські видання, створювали хори, народні театри, періодичні видання.

Ця просвітницька діяльність українців сприяла розвиткові самосвідомості в середовищі простого люду. Польські діячі визвольного руху були роздратовані. Вони розуміли, що під впливом громадівців українське населення не підтримає їхнє збройне повстання за “історичну Польщу”. Національне відродження українців не відповідало інтересам націоналістично настроєних ідеологів “історичної” Польщі. Не відповідало воно і російським урядовим інтересам, адже імперська політика робила все, щоб зробити українців великоросами, а не осібною нацією.

Через те в періодичній пресі розпочинається гучна полеміка між ідейними натхненниками самобутності українців, російськими публіцистами і теоретиками Польщі “від моря до моря”. Кому має належати Україна — Польщі, Росії чи лише своєму народові? У полеміку включаються журнали “Основа”, “Современник”, російські слов’янофіли з їхнім журналом “День”, численні польські періодичні видання. Приєднується навіть самодержавно–шовіністичний орган “Московские ведомости” М. Каткова. Всі тягнуть Україну на свій бік. У гучній полеміці брали участь найвидатніші діячі польського, українського, російського визвольного руху: М. Костомаров, В. Антонович, М. Чернишевський, М. Катков, М. Падалиця, Г. Нарбут, М. Грабовський та інші.