Читать «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності» онлайн - страница 153
Раїса Петрівна Іванченко
Звичайно ж, ця ідея була практично нездійсненною, бо жодна з імперій не дала б своїм слов’янам вийти з її складу та об’єднатись у федерацію з іншими народами. Але значення федералістської національної ідеї для українців полягає в тому, що було знову підняте питання про право на національний і політичний самобутній розвиток України. Тобто, це був пошук способів відбитися від гніту Російської самодержавно–кріпосницької імперії, пошук шляху до власного державницького самоствердження.
Ось чому кирило–мефодіївські братчики вводять у свою політичну програму ідею слов’янської, фактично — національної, а не територіальної федерації. Основні засади програми полягали в тому, що кожен слов’янський народ, і, зокрема й український, діставали можливість у такий спосіб відродити свою національну державність.
Крім того, до цієї слов’янської федерації мали приєднатися й інші неслов’янські народи.
В одному із програмних документів кирило–мефодіївців — “Прокламації до братів–українців” — братчики писали: “1) Ми приймаємо, що всі слов’яни повинні з собою з’єднатися. 2) Але так, щоб кожен народ утворив особливу Річ Посполиту (тобто республіку. —
Ці ж ідеї були викладені і в Статуті товариства і в програмному документі “Книги буття українського народу”. Пізніше М. Костомаров, один із ідеологів товариства, писав, що слов’янські народи в майбутньому мають утворити з Росією федерацію, а сама Росія має перетворитись у федеративну державу внаслідок утворення на її території окремих національних регіонів. У спеціальних відозвах кирило–мефодіївці звертались “До братів–великоросіян” і “До братів–поляків”; закликали “знищити в серцях своїх безрозсудну ненависть один до одного”, взяти за мету свого життя загальний союз, братство, рівність. Пізніше, в 1861 р., М. Костомаров писав у “Колоколе” О. Герцена, що ці федералістські ідеї були спрямовані на те, щоб кожна народність “зберегла свої особливості при загальній особистій і громадській свободі”. На думку братчиків, Україна могла відродити “вмираючу під батогом московським і багнетом санкт–петербурзьким народність” і відтворити свою майбутню літературу. Члени братства були пройняті, як вони говорили, “омерзінням до кріпосного права, релігійних та національних ненавистей”, вболівали за просвіту народу, за рівноправність у суспільстві жіноцтва.