Читать «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності» онлайн - страница 141

Перебування Лівобережної України у складі Російської імперії мало і своє позитивне значення: тут ще тривалий час існували державницькі інституції самоврядування української козацько–шляхетської верхівки. Отже, зберігались ті рештки державності, яку завоював український народ у XVIІ ст. На Правобережній же Україні, що відійшла до Польщі внаслідок Андрусівського (1667), а потім Вічного миру (1686), подібні державницькі інституції були повністю знищені. Польська держава знову повернула в цей край не лише польських панів, а й свою адміністрацію, кріпацтво, дозволила політику полонізації та релігійне переслідування.

До складу Росії відійшла і значна частина Південної України, яку контролювала й обживала Запорозька Січ, що після ряду російсько–турецьких воєн позбулася агресії з боку Кримського ханства і Турецької імперії. Землі, які розорялись постійними нападами або контролювались Кримським ханством, тепер обживались українським землеробським населенням. Як і раніше, тут не було кріпосницького поневолення. Козацькі паланки, козацькі хутори і зимівники, що здавна створювали тут запорожці, приваблювали з Лівобережної та Правобережної України численних селян–втікачів. Після Кючук–Кайнарджинського миру (1774) російський уряд почав роздавати ці землі російським, німецьким та іншим поміщикам, оселяв утікачів–переселенців із Сербії, Болгарії та інших країн. Сюди почали переміщати своїх кріпаків–селян і російські поміщики. Між господарями–козаками й переселенцями розпочалися межові війни за землю.

Південна Україна інтенсивно залюднювалась. Землі давали найперше тим, хто зобов’язувався перевезти сюди не менше 25 господарств. Поміщицькі господарства почали займатись тонкорунним вівчарством для продажу на зовнішніх ринках вовни. Потім, коли з’явився попит на пшеницю, тут вирощували зернові культури для експорту зерна за кордон. Почали виникати міста — Херсон, Миколаїв, Вознесенськ та ін. Розвивались промисли, торгівля. Лівобережна і Правобережна Україна, де вирощувалось багато пшениці на продаж, тепер дістала природні морські порти для вивезення хліба на європейські ринки. Почало розвиватись суднобудування, розвідували поклади залізної руди і вугілля. Виникали чинбарні, салотопні, лісопильні, пивоварні та інші промисли.

Сучасний російський історик В. Кабузан подає такі цікаві статистичні дані: “Лівобережна і Правобережна Україна були тими районами Росії, де здавна жили українці. Звідси вони розселялись на нові землі. До числа їх належить і Новоросія (тобто Південна Україна. — Авт.). Якщо в 60–х роках XVIII ст. доля українців тут становила тільки 24 відсотки населення, то наприкінці XVIII ст. — 52,5 відсотків”. У кінці XVIII ст. в Катеринославській губернії українців було 82,8 відсотка, у Херсонській — 83,7 і т. д. Тобто основна маса переселенців у південну частину України була українська. Заселяється українцями і Таврія — Крим та Північне Причорномор’я…