Читать «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності» онлайн - страница 142

Після приєднання Криму до Росії наприкінці XVIII ст. велика кількість кримськотатарського населення переселяється в межі Османської імперії. На територію ж Криму прибувають українські хлібороби. До кінця XVIII ст. вони вже становлять 12,5 відсотка всього населення. Згодом їхня кількість швидко зростає.

Таким чином, Південна Україна за етносом і за історією, залишалась українською і в наступний історичний період.

Українські землі, що опинилися під владою Росії, потрапили в більш сприятливі політичні та соціально–економічні умови порівняно з тими землями, які забрала Польща. А історія козацької держави — Гетьманщини, як говорить канадський історик О. Субтельний, стала ключовим явищем для подальшої національної історії та державотворчих змагань українців.

Правобережна Україна в складі Польської держави

Історія Правобережної і Західної України, як бачимо, у різні часи розвивалась осібно від Лівобережної. Вони мали і багато спільного, і багато відмінного. А втім, кожна з цих частин України здобувала свій історичний досвід, який мав придатися в майбутньому.

Після ряду угод між Росією і Польщею в XVІІ ст., як уже згадувалось, Правобережна Україна, а Західна, ще раніше опинилась у складі Польської держави.

Правобережна Україна після Андрусівської угоди 1667 року і Бахчисарайського миру 1681 року перебувала у набагато гірших умовах, ніж Лівобережна, яка все ж утримала свою державність у складі Росії. На Правобережжі повністю відновилося панування польсько–шляхетської держави з її кріпосництвом, соціальним, релігійним та національним гнітом, який існував до Хмельниччини. Тому і в XVІІІ ст. Правобережну Україну потрясали народні повстання, визвольні війни, агресії турків і татар, чвари й міжусобиці між гетьманами і полководцями з обох боків Дніпра.

У XVIІІ ст. Правобережна Україна увійшла сплюндрованою руїною. Знову над українським землеробом, одвічним трудівником, здійнялась зграя урядників, економів, війтів, осавулів, двірських козаків, ланових, десятників, пригонщиків. Після Прутського миру 1711 року на Правобережжя повернулися великі польські магнати — Потоцькі, Браницькі, Синявські, Любомирські… Вони володіли величезними територіями України, що могли б у Європі скласти цілу державу. Так, Любомирським належало 30 міст і 738 сіл. Майже вся Білоцерківщина належала Браницьким і т. д.

Економічний розвиток цього краю гальмувався кріпосництвом. Промисли і торгівля були в руках феодалів–магнатів. На Правобережній Україні польські феодали широко користувалися послугами єврейських орендарів, які ставали посередниками між панством селянином. Ці посередники перетворились у стан визискувачів, які були найближче до народу і найбільше йому дошкуляли. Становище українського ремісництва було тяжким; сфера його діяльності регламентувалася лише потребами панського господарства. Торгівля скорочувалася. І це призводило до звуження внутрішнього ринку.