Читать «Вушко голки» онлайн - страница 172

Люсі знудило.

Раптово навалилася втома, а за нею — жаль до себе. Господи! Ну, може, вже досить страждань? Де ж поліцейські й солдати, що повинні розбиратися з такими ситуаціями? Не може ж звичайна домогосподарка і мати відбивати атаки вбивці! Якщо вона зараз капітулює, ніхто не зможе її звинуватити. Хто б узагалі зміг стільки протриматися? У кого б стало сил вистояти ще хоч хвилину? У неї більше немає. Вони мають цим займатися. Вони — той великий світ, що десь там. Поліцейські, солдати — бодай хтось, хто там є на іншому кінці радіозв'язку. А вона більше не може.

Люсі відвела погляд від потворних обрубків на підвіконні й важко пішла сходами нагору, де з обома рушницями сіла біля радіопередавача.

Джо й досі спав, дякувати Богу. Він навіть майже не ворушився усі сні та гадки не мав, що навколо нього ледве небеса не падають. А втім, зараз він спав уже не так глибоко — судячи здихання й виразу на його обличчі, він незабаром прокинеться і захоче снідати.

Люсі так не вистачало того простого життя, яке в неї було ще зовсім недавно. Прокидаєшся, готуєш сніданок, одягаєш Джо, готуєш чай, виконуєш просту й безпечну хатню роботу — миєш посуд, прибираєш, зрізаєш зелень на городі. Зараз її невдоволення стосунками з Девідом, нудними вечорами та одноманітним пейзажем здавалося смішним. Те життя тепер було в минулому. Тоді вона прагнула нових вражень, міст, музики, людей, думок. Тепер же всі ті бажання зникли — здавалося неймовірним, що вона взагалі колись цього всього хотіла. Мир — ось чого мають прагнути всі люди. Мир — і все.

Люсі знову заходилася розглядати кнопки й ручки на передавачі. Ось зараз розбереться з цим — і відпочине. Треба тільки примусити себе ще трошки помислити логічно. Не так тут уже й багато кнопок. Жінка знайшла один перемикач із двома позиціями та клацнула. Спробувала телеграфний ключ — тиша. Значить, зараз має працювати мікрофон. Вона взяла його й мовила:

— Гей? Хтось мене чує? Хто-небудь?

Тут її погляд впав на ще один перемикач — з положеннями «Передача» і «Прийом». Зараз стояло на «Передача». Логічно, що якщо вона хоче когось почути, то треба перемкнути на «Прийом».

— Якщо хтось мене чує, будь ласка, відповідайте, — Люсі клацнула перемикачем.

Нічого.

А за мить чоловічий голос:

— Штормовий острів, ми вас чуємо, кажіть.

Голос був молодий і сильний. Здавалося, його впевненість здатна повернути спокій в це життя.

— Штормовий острів, ми всю ніч намагаємося вийти з вами на зв'язок. Чому, в біса, ви не відповідали?

Люсі знову клацнула перемикачем, але замість слів вийшли тільки ридання.

36

У Персіваля Ґодлімана від надлишку цигарок і браку сну без упину боліла голова. Він спробував упоратися з довгою неспокійною ніччю за допомогою віскі, й це було помилкою. Тепер усе навколо тільки посилювало втому: погода, стіни кабінету, робота, війна. Уперше з тих пір, як він почав ловити шпигунів, він засумував за своїми бібліотеками, рукописами та середньовічною латиною.