Читать «Скандинавська міфологія» онлайн - страница 23

— Тор повертається зі сходу, — продовжила Фрейя. — Скоро він буде з нами.

Боги Асґарда вийшли подивитися, як будівельник тягав камені до стіни. Вони приєдналися до Фрейї, обступивши її захисним колом.

Спочатку боги дивилися мовчки, а тоді почали усміхатися й підсміюватись над будівельником.

— Агов! — крикнув Бальдр. — Ти отримаєш сонце, тільки якщо добудуєш стіну. Як думаєш, тобі вдасться забрати сонце додому?

— І місяць теж, — додав Браґі. — Шкода, що твій кінь кудись подівся. Він міг би притягнути всі ті камені, що тобі потрібні.

Боги засміялись.

Чоловік кинув мотузки саней і обернувся до них.

— Ви мене обдурили! — вигукнув він. Його обличчя було багровим від напруження і люті.

— Зовсім ні, — заперечив Одін. — А якщо й обдурили, то не більше, ніж ти обдурив нас. Думаєш, ми дозволили б тобі будувати нашу стіну, якби знали, що ти велетень?

Будівельник підняв гранітний блок і бахнув ним об інший, розламавши, таким чином, надвоє. Він обернувся до богів, тримаючи в кожній руці по шматку каменя, і вмить став двадцять, тридцять, п’ятдесят футів заввишки. Його обличчя перекосило; він більше не скидався на спокійного та врівноваженого чужинця, що прибув до Асґарда сезон тому. Тепер його лице нагадувало гранітну скелю, висічену та спотворену гнівом і ненавистю.

— Я — гірський велетень, — мовив він. — А ви, боги, нікчемні шахраї та підлі клятвопорушники. Якби я досі мав коня, то завершив би спорудження стіни. Забрав би тоді красуню Фрейю, а з нею сонце й місяць, зоставивши вас наодинці з холодною пітьмою, де не було б навіть краси на втіху душі.

— Ми не порушували клятв, — відказав Одін. — Втім, жодна клятва не захистить тебе від нас тепер.

Гірський велетень люто заревів і кинувся на богів, тримаючи в кожній руці по величезній брилі граніту, що слугували йому за зброю. Боги розступились, і тільки зараз гігант побачив, хто стояв за ними. То був велетенський бог, дужий і рудобородий, в залізних рукавицях і з залізним молотом у руках, яким він розмахнувся лише раз. Націлившись на велетня, бог відпустив молот.

Коли молот полетів з руки Тора, ясне небо прорізав спалах блискавки, а за ним гулко прогуркотів грім.

Гірський велетень дивився, як молот швидко збільшується, наближаючись до нього, і це було останнє, що він бачив у своєму житті.

Боги самі добудували стіну, хоча в них пішло чимало тижнів на те, щоб видобути останніх десять блоків й витягти їх із кар’єрів високо у горах, а потім доправити до Асґарда і встановити на самісінькому верху споруди. Ці блоки були не так гарно вирізані й покладені, як ті, над якими працював майстерний будівельник.

Дехто з богів вважав, що варто було дозволити велетневі добудувати стіну трохи більше, і тільки потім попросити Тора його вбити. Тор був радий, що боги підготували для нього таку розвагу на честь повернення зі сходу.

Локі, як не дивно, кудись зник, що було зовсім на нього не схоже: його б мали похвалити за те, як він заманив коня Свадільфарі. Ніхто не знав, куди він подівся, однак дехто говорив, що бачив чудову гніду кобилу на луках під Асґардом. Локі не було більшу частину року, а коли він повернувся, поряд із ним ступало сіре лоша.