Читать «Таємниче життя дерев» онлайн - страница 93

Такі погодні умови в середньому трапляються кожні десять років — це означає, що дерево мусить їх витримати до п’ятдесяти разів за життя. Небезпека для нього є тим більшою, чим менше воно інтегроване в громаду своїх побратимів. Одинаків, що незахищено стоять у холодному туманному повітрі, лихо спіткає значно частіше, ніж сполучені між собою екземпляри в густому лісі, що можуть обпертися на своїх сусідів. Окрім того, вітер тоді летить понад кронами, а тому істотно беруться кригою тільки верхівки.

А втім, погода має ще й інші козирі, наприклад, блискавки. Можливо, вам відомий старий вислів про негоду в лісі: «Дубів ти уникай, а буків не минай»? Він базується на тому, що на стовбурах деяких вузлуватих дубів видно борозни від блискавок, деколи навіть багато сантиметрів завширшки, де кора глибоко розірвалась аж до деревини. А на стовбурах буків я такого не бачив іще ніколи. Проте не тільки хибно, а й небезпечно робити висновок, що блискавки ніколи не вдаряють в останній зі згаданих видів. Великі старі буки не надають жодного захисту, тому що в них блискавиця влучає так само часто. Причина, чому на них не видно пошкоджень, насамперед полягає в гладенькій корі. Під час грози падає дощ, що без упину й перепон стікає вниз по рівному, не вкритому борознами стовбурі. По поверхні цього потічка струменить також і електрика, тому що вода набагато краще проводить струм, аніж деревина. А дуби мають шерехату кору. Вода, що тече донизу, утворює невеличкі каскади та скрапує сотнями мініатюрних водоспадів на землю, тому струм від блискавки постійно переривається. У цьому випадку найменший опір має волога деревина зовнішніх річних кілець, що в дереві відповідає за транспортування води. Завдяки потужній енергії вона миттєво розривається й тому навіть через багато років видно, що сталося з деревом.

На завезених північноамериканських псевдотсугах з їхньою грубою структурою кори видно схожу картину. Водночас їхнє коріння є набагато чутливішим. У моєму лісництві я вже двічі бачив, як вмирало не тільки уражене дерево, а й та сама доля після удару блискавки спіткала ще й десять інших побратимів у радіусі п’ятнадцяти метрів. Очевидно, під землею вони сполучалися з жертвою грози і в тій ситуації отримували від побратима не цукровий сироп, а смертельний заряд енергії.

Під час грози з потужними розрядами трапитися може ще й інше: спалахує вогонь. Одного разу я пережив це посеред ночі, коли в ліс нашої громади приїхала пожежна частина, щоб загасити невеличку пожежу. Біда заскочила стару пустотілу смереку, всередині якої полум’я було захищене від заливного дощу і в трухлявій деревині звивалося догори. Усе загасили швидко, але й без допомоги пожежників не трапилося б нічого страшного. Навколо ліс змок до рубця, а тому було вкрай малоймовірно, що вогонь перекинеться на інші дерева. У наших місцевих лісах пожежі не передбачені природою. Листяні дерева, що колись посідали тут панівне становище, підпалити дуже важко, адже їхня деревина не містить смоли й ефірних олій. Таким чином, жоден вид дерев не розвинув механізму, що реагував би на спеку. А те, що таке існує, засвідчують коркові дуби в Португалії чи Іспанії. Товста кора захищає їх від спеки низового вогню й відтак дає нагоду схованим під нею брунькам знову пустити паростки.