Читать «Коханка з площі Ринок» онлайн - страница 96

— Не найкраще дійство — уявляти, як вбивають, — мовила Естер.

— Хіба ми не живемо в часи, коли війна щодня когось убиває? — парирував Шацький. — Пане Кошовий, ми всі увага.

— Отже, — повів далі Клим, — могло відбутися наступне. Хтось, кого ми ще не знаємо, прийшов під вечір до Платова з якоюсь метою. Цей невідомий мусить знати не лише капітана, а й розпорядок його дня. Тому припускаю: гість постукав дуже пізно. Бо зазвичай пан офіцер повертається зі служби у свинячий голос.

— Його ж прогнали вчора раніше!

— Так він і завітав би раніше, аби знав! Що означає: вбивця не має стосунку до капітанової служби. Особа стороння, що значно розширює коло підозрюваних. Та не всяка стороння особа знайома з офіцером генерального штабу. Розуміння цього парадоксальним чином означене коло звужує. Буквально, шановне панство, до гурту тих, хто був знайомий із Боженою. Готовий припустити: вбивцю з Платовим познайомила його коханка. Або, як варіант, вони самі познайомилися завдяки їй. Просто якось опинилися в одній компанії. Згодні?

Шацькі синхронно кивнули.

— Капітан або спав, або пив. Відчуття небезпеки притуплене в обох випадках. Він відчиняє двері й пускає до себе людину, з якою може вільно говорити. Між ними щось відбувається. Адже людина прийшла заради певної мети, якої не досягла. Залишати Платова живим після такої розмови небезпечно, і на те так само є причина. Скажімо, гість, знайомий, розкрився капітанові з несподіваної сторони. Що він робить? Знаходить у кишені перший-ліпший папірець. Рве його навпіл, вважаючи — так зіб'є з пантелику тих, у чиї руки клаптик потрапить. Він хвилюється, нервує, квапиться. Через те не відразу забирає другу половинку. Припустімо, вона лежить на столі. Весь цей час убивця обробляє жертву, знаходить потрібні слова, переконує написати ім'я Божени.

Йозеф по-школярськи підніс руку:

— Пане Кошовий, ви хочете сказати — той зловмисник від самого початку хотів, аби все виглядало, як самогубство?

— Напевне. Зубов вибудував цілком логічний причинно-наслідковий ланцюжок. Вбивця на те й розраховував.

— Тоді, перепрошую шановного пана, чому б не вигадати звичну для подібних випадків прощальну записку самогубців?

— Бо душогуб справедливо не вважав Платова ідіотом, — просто пояснив Клим. — Молодий, здоровий, повний сил офіцер. Нащадок шляхетної військової династії. Вбивця диктує йому щось на кшталт «не звинувачуйте в моїй смерті нікого», а він слухняно пише? Не розуміючи, для чого то робиться? Шацький, не вважайте і ви капітана дурнем. Хай п'яний, проте ладен дати собі раду. Почне опиратися. На нього дуже схоже, хоч я й бачив Платова лише раз. Ні, вбивця пішов іншим, тоншим шляхом. Прохання написати на папірці ім'я коханої жінки не насторожить. Потім убивця нападає, раптово. Аби я мав змогу оглянути труп краще, даю гарантію — на голові чи на обличчі знайшов би сліди від ударів. Тому й нема слідів бійки чи розгрому. Нападник оглушає Платова, той падає, з чого випливає — вбивця міцний, дебелий, кремезний.