Читать «Коханка з площі Ринок» онлайн - страница 108

— То ви не проти допомогти нам, пане Данилевич?

— Писар до ваших послуг.

— Лише три питання. Відразу чи по черзі?

— Краще по одному.

— Гаразд. Ніч із сьомого на восьме листопада — де ви були?

— Вдома. Спав, хоча останнім часом засинаю погано. Писарська служба не сприяє. Ніколи не любив рутину, завжди від неї тікав. Нині маю.

— Хто це може підтвердити?

— Moя дружина, Галина Гаврилівна.

— Та сама, котра підозрювала, що ви зраджуєте їй з Боженою Микульською?

Вперше за час розмови Данилевич втратив над собою контроль. Не сказав — виплюнув різко:

— Це третє питання?

— Можете не відповідати. До слова прийшлося.

— Свою дружину, як будь-кого зі своєї родини, я не дозволю згадувати всує. Тим більше, в такому строкатому товаристві.

— Не так давно вас усе влаштовувало.

— Я вже зрозумів. Ви влаштували провокацію, пане Кошовий. І втягнули мене.

— Помиляєтесь. Але нема часу гарикатись. Третє питання.

— Досить з мене.

— Вже не нудитесь?

— З мене досить вас, пане Кошовий.

— Ви лікуєтесь у доктора Легейди?

Данилевич розкрив рота й завмер, ніби отримав під дихало й тепер відновлював дихання, ловлячи повітря.

— До дідька, — мовив нарешті. — Я не так вихований, аби обговорювати подібне при дамах.

— Так чи ні, пане Данилевич.

— Яке ваше...

— Так чи ні.

Клим зробив крок уперед.

— Ні, — вичавив Данилевич.

— Так, — парирував Кошовий. — Ви приховували візити від Галини Гаврилівни. Вона підозрювала, що ви втратили до неї чоловічий інтерес, бо захопилися молоденькими. Згадала принагідно панну Божену. Насправді всьому виною — рутина, згадана вами вже не раз. Ви втратили інтерес не лише до жінок. До самого життя, пане Данилевич. Російська влада, яку ви так завзято кликали сюди, не знайшла вам кращого застосування. Звідси проблеми. Вам соромно визнати це самому собі. Тим більше — дружині. А ще більше — тут, чужим людям, серед яких жінка. Ось чому ви збрехали зараз. Але, — він жестом зупинив Віхуру, котрий поривався втрутитись, — дружина притисла вас, і ви все розказали. Про візити до лікаря. Пан доктор підтвердив. А перестали ви його навідувати, бо в магістраті писарям стільки не платять. Той рецепт не ваш.

— Який рецепт? Що ви мелете, пане Кошовий!

Віхура гойднув головою — вже не збирався влазити.

— Не важливо, — Клим зобразив на лиці щастя. — Панове, дякую всім. Перепрошую за екстравагантний спосіб і невеличку виставу. Не затримую більше жодного з вас.

— А ви, пане Кошовий?

Магда вперше за весь час подала голос, говорила дзвінко, привернула загальну увагу.

— Лишуся ще тут. Нічого не вдалося. Є над чим подумати.

— Серед наїдків?

— Та де. Серед недоїдків, пані Магдо.

Поки вони розмовляли, Данилевич стрімко, не дивлячись ні на кого, вийшов геть.

— Хто мене проведе? Чи мені сидіти тут із вами? Вже пізно, жінки самі тепер не ходять.

Обійшовши Франту, залишив контору Химич.

— Дозвольте, пані Магдо, скласти вам компанію, — прогудів Віхура, важко підводячись зі стільця. — Пан Кошовий справді перемудрив сьогодні. Благі наміри, розумію. Не заперечуєте проти компанії колишнього поліцейського?

— Поліцейські колишніми не бувають. Ви ще й знали мого покійного чоловіка.