Читать «Коханка з площі Ринок» онлайн - страница 107

— Хіба ви не служите? Хто б казав! — Навотний враз забув про Клима та інших. — Та ваше видання фінансово підтримується з Петрограда!

— Ми — служимо! — заявив Химич гордо. — А ви — прислуговуєте. Мені здавалося, пане Навотний, ми однодумці.

Кошовий хлопнув у долоні.

— Панове однодумці, свої стосунки з'ясовуйте деінде, нам нецікаво. Запросили вас, пане Химич, не для того. Ми приватно з'ясовуємо дещо про обставини вбивства на площі Ринок. Ви можете в цьому допомогти.

— Звичайно! — стрепенувся той. — Від нас багато чого приховують про ту криваву трагедію. Охоче допоможу в обмін на цікаві новини.

— Вони не для публікації.

— Все для публікації, пане Кошовий! Слухаю вас.

Сіпнулося віко.

— Три питання, пане Химич, — Клим стис кулак, відігнув великий палець. — Де були в ніч із сьомого на восьме листопада? — відхилив указівний. — Хто може це підтвердити? — додав середній. — Чи лікуєтесь у доктора Легейди? Все.

— Чекайте, Януш Легейда? Він дає нам оголошення, аби друкувати за гроші. Проблеми з чоловічим здоров'ям. Таких не маю, але з самим лікарем знайомий, не близько. Про ту ніч...

— Ту? — вирвалося в Віхури.

— Пане комісаре, вас усякий знає, — Химич харкнув у його бік. — Але ж і я газетяр. Знаю, про яку саме ніч ідеться, що сталося на Ринку. Тієї ночі я вичитував гранки в себе вдома. Підтвердити може дружина, вона моя помічниця, з персоналом нині скрутно. Задоволені?

— Майже.

— Тобто?

— Дружина підтвердить алібі чоловіка. А в цілому — так, відповіді влаштовують.

— Алібі? Пане Кошовий, для чого мені алібі? Чекайте, — Химич ніби щойно прозрів. — У вас тут неформальне судилище? Ви зводите рахунки, залучили купу народу?

— Ласкаво просимо, — пробасив Навотний.

Клим примирливо витягнув руку.

— Пане Химич, ми вам дуже вдячні. На цьому розмову завершено. Прошу побути тут ще десять-п'ятнадцять хвилин. Тим більше, ви газетяр і вам цікаво.

Химич погрозив Кошовому пальцем.

— Бач, знає, чим взяти.

Не знайшовши іншого місця, він примостився поруч із Навотним.

Той відступив на крок.

А Франта вже вводив Романа Данилевича.

— Яке товариство, — мовив він, обвівши присутніх поглядом. — Ось ці дивні панове, наполегливо запрошуючи завітати на Шевську, передали вітання від пана Кошового. Бачу його тут і не скажу, що ви приємна мені особа. Та крім вас, обіцяне добірне товариство. І я його бачу. Смачного.

У відповідь Шацький, вже не бажаючи далі стримуватися, хлюпнув собі наливки, підніс келишок, гойднув заохочувально, випив.

— Чим ви тут ще займаєтесь і чому саме тут, для мене загадка, — Данилевич поводив себе благодушно, хоча в цій манері Клим уловив дуже сильну стриманість, ніби той з останніх сил стискає в собі невидиму пружину. — Але я вдячний, що витягнули мене, ще й у такий, дещо водевільний спосіб. Думаєте, є щось нудніше за службу писаря при магістраті? Та ви просто рятуєте мене від рутини!

— Вважайте, ми теж розважаємося, — сказав Шацький.

Його язик почав небезпечно розв'язуватися, і Кошовий вирішив прискоритися.