Читать «Ольга Токарчук. Останні історії» онлайн - страница 69

Другого дня прийшла тітка Маринка. «На душу твоїх батьків, на ті роки, коли я тебе виховувала, дівчино, — сказала вона, — накажи йому, щоб він сховався, накажи йому, щоб він відійшов у тінь, щоб зникнув, аж поки все повернеться на свої місця, а люди не опам’ятаються». А він клякнув перед нею і поклав голову їй на коліна, хоч небагато був від неї молодший, не соромився плакати в її фартух. “Нехай він збереться, збери його, дай йому одяг і їжу, нехай іде до своїх, до лісу. Або ні, якщо хочеш мати його коло себе, викопайте яму в стодолі, прикрийте її дошками і хай там сидить. Ми українки, а він поляк”.

Тепер це звучить інакше, ніж тоді. Тоді це були молоді слова, свіжі, як пружні соковиті паростки, ніхто не знав, що з них виросте. До того я ніколи про це не думала. Були два костели, два Різдва і дві мови, які з року в рік щораз більше були запанібрата, проникали одна в одну, поняття рухалися у граційному танці.

Тоді Петро пересидів у сховку під підлогою стайні п’ять місяців.

Теклю я вже не відводжу на ніч до повітки. Залишається коло кухні, ґречна, як дівчинка, як добра учениця. Бібки, які робить, замітаю на лопатку і викидаю. Виглядають, як гранульовані, куплені в крамниці добрива для квітів. Зранку мене будить стукіт її копит. Панна Текля, яка навіть на ніч не хоче розлучитися з мештами на високих підборах. Замочую їй Петрові булки у воді, і вона з апетитом їх з’їдає, холодно й іронічно дивлячись на мене прямокутними зіницями. Хто вона така, ця Текля? Коли б не зіниці, я прийняла б її за людину, перебрану в чудернацький рогатий одяг. Саме тепер час на перевдягання і витівки, чортів тиждень, він має бути саме тепер, кінець карнавалу. Кожен вдає зі себе когось іншого.

Падає сніг і засипає мої чудові літери. Снігові хмари висять так низько, що мене не видно із села, так ніби живу на краю світу, в країні героїв, на шляхах смерті. Не бачать мене знизу, я для них зникла. Цікаво, чи вони про нас згадують, чи думають, що з нами сталося? Чи листоноша не хвилюється. Коли то він мав прийти? І рахунки за електрику, і абонемент за телебачення, на якому вже нічого не видно. Чи залишить їх у крамниці, як, звичайно, робить взимку?

Сьогодні я невиразно бачила танці на льоду. Граційні людські фігурки у сніговому просторі телевізора. Балерини в тоненьких спідничках виписують на гладкій поверхні чіткі інструкції, але ніхто їх не читає.