Читать «Ольга Токарчук. Останні історії» онлайн - страница 26

Коли Іда була мала і їздила з батьком потягом до міста, щоб купити пряжу на його килими, завжди сідала біля вікна й уявляла, що її погляд є чимось матеріальним — скажімо, як пензлик, як м’який свінґер, який може торкнутися до кожної побаченої речі і навіть залишити на ній свій слід — вид знаку чи печатки, щоб означити раз і назавжди те, що ти побачив.

Дивитися так — це тяжка праця, адже треба фіксувати кожну деталь, увага мусить бути сконцентрована й напружена, як струна, а на додаток треба це підтвердити словом, найкоротшим із можливих, але найвагомішим: треба сказати “так” всьому, що бачиш. Так — телеграфний стовп, так — білий шлагбаум на переїзді та два автомобілі, так, так, будиночок колійного майстра, червона шапка з бомбончиком, пес, рів, самотнє дерево в полі, стара шина, всьому “так”. Не можна дурити. Якщо цей процес несподівано перерветься, тоді зовнішній світ, краєвид, який відкривається з поїзда, може зіпсуватися і зруйнуватися. Це дуже відповідально. Інші люди, звичайно, навіть не здогадуються, що маленька дівчинка, яка сидить при вікні, підтримує порядок у світі. Думають, що порядок існує і все, що він даний Богом і ніщо йому не загрожує. І ніколи б не прийшло їм до голови, що завдячують своїм спокоєм тій дитині.

Вона тяжко працювала під час кожної подорожі, їдучи потягом спочатку через гірські долини, а потім через порожню, пласку, одноманітну рівнину, ставила печатку на кожному дереві, кожному будинку на місточку, на купі тростини, на покинутих руїнах, на віддаленій водонапірній башті, на всьому. Позначала і вміщувала у своїй пам’яті, шепочучи при цьому “так, так, так”, ніби вона годинник і цими деталями мусить відраховувати час світу. Батько дивився на неї трохи здивовано, бо бачив, як рухаються її губи, але ніколи не запитував, що вона робить.

Капітулювала на вокзалі у Вроцлаві. Там уже було шаленство деталей, там її “так” не мало шансів. “Так”, світу забагато. Потім, коли пробувала собі пригадати, що там бачила, пам’ятала тільки голубів і їхній стукіт по скляному даху вокзалу.