Читать «Маркус і Діана. Світло Сіріуса» онлайн - страница 68

— Зовсім трішечки, — відповів Маркус і з’їв ще одного шматочка лосося.

Риба вже не видавалася йому такою смачною, як раніше.

За вечерею Монс намагався вивідати, про що Маркус і Діана писали одне одному. Маркус щосили ухилявся від прямої відповіді, а Монс у свою чергу також не дуже зосереджувався на його відповідях. Він без угаву зиркав на Діану й щоразу зустрічався з нею поглядом. Коли вони впорали вечерю, спітнів не лише Маркус, — Монсові теж не завадило було б стати під душ. Вони розплатилися й підвелися з-за столу. Діана й собі підвелася. Напевно, щоб сходити в туалет. Коли вони вийшли в хол, вона вже їх там чекала. На якусь мить здалося, ніби Монс хотів вернутися в ресторан, але чогось передумав і пішов далі. Вона подала йому руку.

— Дякую, що приїхав, — стиха мовила вона.

Він механічно взяв її руку в свою.

— Я — Маркусів батько, — прогугнявив він.

— Ну от ми й зустрілися, — лагідно мовила Діана.

— Авжеж, хе-хе, — видушив із себе Монс.

Потім він відпустив її руку й у супроводі свого сина метнувся до східців.

Сіґмунд лишився стояти біля Діани.

— Маркусів батько не з дуже балакучих, — пояснив він їй.

Здавалося, що Діана його не чула. Її погляд блукав по порожніх східцях.

— Я теж не з дуже балакучих, — сказав Сіґмунд.

Тепер Діана його помітила.

— Що ти сказав?

— Щ-що я… якби я… ти можеш дати мені свій автограф?

Розділ XIV

Монс зайшов до хлопців у номер. Він був неабияк схвильований і трохи спантеличений. Те саме діялося з Маркусом. Сіґмунд же навпаки — все тримав на контролі. У нього в записнику лежав Діанин автограф, до того ж він був дуже задоволений вечерею. Монса терзало відчуття того, що все крутилося навкруг його особи, але він не міг збагнути, чому саме.

— Я вимагаю пояснення! — роздратовано вигукнув він.

— І ви їх, пане Сімонсене, отримаєте, — пообіцяв Сіґмунд. — Мені здається, ви маєте на те законне право.

— Тобі здається? — трохи спокійніше перепитав Монс.

— Так, — відповів Сіґмунд. — Як бачите.

Маркус прикусив губу й розпачливо заморгав товаришеві. Якщо він розляпає Монсові про Маркуса старшого та Маркуса молодшого, то цю кімнату, напевно, рознесе від вибуху.

— В тебе болять очі, Маркусе? — спитав Монс.

— Що? Та ні. Просто я… — Він подивився на годинник. — Просто я трохи стомився. — І він прикрив однією рукою рота, вдаючи, що позіхає. — Авжеж, пора лягати в ліжко. Сьогодні був тяжкий день. Охо-хо, як я стомився. Добраніч, тату.

Все було марно. Монс сів на стілець, а Сіґмунд вийняв із міні-бару пляшку кока-коли.

— Прошу, пане Сімонсене. Вам треба трішки підкріпитися.

— Мабуть, я вип’ю пива, — сказав Монс.

— Ну й пийте, а я лягаю спати, — промимрив Маркус.

Він став роздягатися і, поки Сіґмунд розповідав, перебрався в піжаму, вклався в ліжко й натягнув на голову ковдру. Він прикинувся, що моментально провалився в сон, хоч насправді чув кожнісіньке слово.

Сіґмунд мав силу-силенну талантів. Маркус давно знав, що з нього, очевидно, вийде блискучий астрофізик або тямущий рекламіст. Тепер же він демонстрував свої дипломатичні здібності. Вони теж були неабиякі. Коли Монс, сидячи на стільці, відкорковував пляшку пива, в повітрі пахло смаленим, а коли Сіґмунд закінчив говорити, в кімнаті запанувала дружня й доброзичлива атмосфера. Та де там, майже весела. Той геніальний посередник знав достеменно, на чому треба наголосити, а про що не варто й згадувати.