Читать «Небезпека рецидиву» онлайн - страница 95

Я відразу знайшов потрібну адресу — вузька чотириповерхова кам'яниця. На дверях ніякої вивіски, зате в коридорі висіла табличка з назвами фірм. «Бахус АТ» розташовувався на третьому поверсі. Я поїхав ліфтом.

У приймальні сиділа юна дівчина й, здавалось, нудьгувала. Я усміхнувся їй.

— Привіт! Клюґе в себе?

— Так, але він зайнятий. Як вас…

Праворуч від секретарки виднілися двері без таблички. Я рушив просто до них і рвучко відчинив.

— Агов! — гукнула мені вслід секретарка. — Ви не можете просто так… — але я вже зачинив двері за собою і не почув кінця фрази.

То був великий кабінет, світлий і просторий, однак доволі скромно обставлений. Меблі здавалися тут випадковим нагромадженням. Фред Клюґе сидів за письмовим столом. Він приголомшено й трохи роздратовано дивився на мене.

— Якого дідька…

— Привіт, Клюґе! — урвав я його.

— Бренне? Може, варто стукати, перш ніж увійти?

Я не бачив його від того вечора в клубі, де зустрів їх удвох з Ніною Гаґен. Тоді він був п'яний і агресивний. Тепер сидів тверезий, однак з почервонілими очима й неголений. Мабуть, напередодні пізно повернувся додому.

— Довго засидівся учора?

Клюґе мовчки витріщався на мене. Майже красень, проте з надто низьким чолом і надто широкими щелепами, які надавали йому агресивного вигляду — ніби він вічно сердитий. Може, так воно й було.

— Чого ти хочеш?

Двері за моєю спиною прочинилися, секретарка просунула в отвір голову.

— Вибач, Фреде! Він просто увірвався…

Навіть не глянувши в той бік, Клюґе махнув дівчині, щоб не заважала.

— Усе гаразд.

Він не запропонував мені сісти, але я сів, не чекаючи на запрошення.

— Чого тобі треба, Бренне? — повторив він запитання.

— Мене побили кілька днів тому.

— Овва! Багато покидьків тиняється містом… Треба краще пильнуватися! — у його очах зблиснув єхидний вогник, майже непомітний.

— Їх було двоє. Вони напали на мене перед самісіньким моїм домом, — Клюґе промовчав, тому я повів далі: — Побивши мене на квасне ябко, вони пригрозили мені. Веліли триматися далі від одній конкретної жінки.

Фред Клюґе відхилився на спинку стільця, намагався прибрати спокійного вигляду, начеб йому нудно, але я помітив, як вип'ялися його жовна, а вказівний палець нервово тарабанив по підлокітнику.

— 1 чому це мало б мене зацікавити? — запитав він.

— Я упізнав одного з нападників. Захищав його колись у суді. Якщо не помиляюся, тоді його теж виправдали. Який невдячний чоловік!

— То заяви на нього в поліцію! — порадив Клюґе, але я проігнорував його пораду.

— Його звати Ронні Ольсен, він працює на тебе. І я знаю, про яку жінку йшлося. Ніна Гаґен. Вона твоя коханка. Не так важко скласти разом два і два, Клюґе.

Фред побагровів на обличчі. Він належав до тих людей, які інстинктивно реагують на погрози спалахом люті.

— Забирайся геть, Бренне! Йди в поліцію зі своїми вигадками, якщо хочеш. А я не збираюся вислуховувати тут дурню.

— Зараз піду собі, але спершу ти мене таки вислухаєш, — я говорив рівним, спокійним тоном, підняв руку й змусив його знову сісти. — Я не заявлятиму в поліцію. Твоя правда, я не маю доказів, що саме ти стоїш за побиттям. Мені ж особисто такі докази й не потрібні. Я знаю, що їх послав ти, і це мені не подобається.