Читать «Небезпека рецидиву» онлайн - страница 85
Кріс Тведт
Розділ 34
Коли Сюнне зазирнула з-за дверей до мого кабінету й поцікавилася, чи не заважатиме, я здогадався — вона щось розкопала. Нетерплячка промовляла в кожному її русі, вчувалася у ледь стримуваному, збудженому голосі.
— Звісно, не заважатимеш. Заходь!
Сюнне поклала на мій стіл стос аркушів і документів, але, розповідаючи, в нотатки не зазирала.
— Перш ніж осісти тут, Ніна Гаґен жила ще в чотирьох регіонах, окрім Осло, — Галлінґдал, Нур-Трьоннелаґ, Еґерсунн і Сьорланн. Усюди працювала медсестрою, у пансіонатах для літніх людей або в лікарнях.
Я кивнув.
— Одержати інформацію про нерозкриті убивства чи зникнення було легко. Управління поліцїї має всі звіти. Не так багато злочинів трапляється у нашій країні. Більшість убивств розкриваються.
— Це я знаю.
— Гаразд. В Еґерсунні я нічого не знайшла.
— Але…
— У Сьорланні було одне нерозкрите вбивство в період, який нас цікавить. За кілька місяців до переїзду звідти Ніни Гаґен було знайдено тіло молодої жінки.
— Як її убили?
— Ножем.
— А що в інших місцях?
— Галлінґдал, теж жінка, теж убита ножем. Трохи старша цього разу — двадцять п'ять років. Те ж саме, що в Сьорланні — за кілька місяців Ніна Гаґен виїхала звідти.
Я чекав, відчував, як починає розганятися пульс.
— У Трьоннелазі я нічого не знайшла, — вела далі Сюнне. — Жодних нерозкритих справ за актуальний період. Однак я зателефонувала туди і покопирсалася трохи глибше. Таки була справа… зовсім мала дівчинка…
— Ну?!..
— Вона зникла. Її знайшли через півроку на пустищі, але на той момент від неї майже нічого не залишилося, — Сюнне наморщила носа. — Вона пролежала просто неба… сам розумієш. Неможливо встановити причину смерті. Коли це сталося, рясно дощило. А зникло дівча за шість тижнів до від'їзду Ніни Гаґен.
Ми переглянулися.
— Укладається схема, правда, Сюнне?
Сюнне кивнула.
— І це ще не все. Я розмовляла зі слідчими. І навіть з родичами дівчат. Питала про Ніну Гаґен, чи знайоме комусь ім'я…
Я вражено глянув на неї.
— Як… як ти їм пояснювала?
— Казала, що досліджую нерозкриті справи. Родини охоче зі мною спілкувалися. Усім здавалося, що поліція зробила недостатньо. І це природно. Ми вели довгі бесіди, а Ніну Гаґен я згадувала тільки мимохідь, ніби випадково. Мовляв, знала колись таку, цікаво, чи жила вона тоді в тій місцині… Ну, ти розумієш, — якось невизначено змахнула вона рукою.
— І?..
— Бінґо! В усіх трьох випадках її знали. З першою жертвою вона була колегою по роботі. У Галлінґдалі — сусідкою. У Трьоннелазі… Ніна Гаґен була подружкою сестри покійної.
У кабінеті стало тихо. Я міркував над словами Сюнне.
— То ж маленькі селища, так?
— Еге ж. Я теж про це подумала, Мікаелю. Усі всіх знають. Але… збіги… існує межа випадковостям. Це… — Сюнне на мить стала безпорадною, розгубленою. — … страшно. Ось як раптом, купаючись, помітиш щось у глибині, під поверхнею води, щось гидке й небезпечне, про існування чого там навіть не здогадувався…