Читать «Небезпека рецидиву» онлайн - страница 45

— Ти мала зачекати до завтра. Ми ж домовилися…

Вона притулилася до мене й сказала, що достатньо довго була без мене. І таки мала рацію.

Розділ 17

Коли я прийшов, Сонцесяйний чекав на мене і вже навіть майже спорожнив перший кухоль пива. Я взяв собі гальбу й ще одну Сонцесяйному. Він вдячно кивнув, коли я поставив її перед ним на столі.

— Це найменше, чим ти можеш відкупитися, — сказав він.

— Вибач! Дещо сталося за той час.

— Ти сам не знаєш, чого хочеш. То вимагаєш від мене неможливого, шантажуєш, мовляв, ідеться про життя і смерть, то раптом навіть не завдаєш собі труду зателефонувати мені.

— Вибач! — повторив я. — Карі потрапила до лікарні.

Я розповів про поранене око, але не зізнався, хто був винуватцем. Жодного слова не сказав про Ганса Ґудвіка. Сонцесяйний був поліцейським, він просто так цього не залишив би.

— Овва! — вигукнув він. — 3 нею все гаразд? На зір не вплине?

— Усе добре. Зір збережеться. Ти щось знайшов? Про Ніну Гаґен?

— Та… трохи. Небагато інформації про неї, — Сонцесяйний витягнув з внутрішньої кишені конверта і поклав на стіл між нами. — Це для тебе, але спершу я розповім… у головних рисах.

Я кивнув.

— Ніна Гаґен виросла в Гальдені, у дитячому будинку, ти це знав?

— Ні.

— Перебувала там з тринадцяти років. Обоє батьків померли в один день. Причина невідома, гадаю, нещасний випадок. Після їхньої смерті вона опинилася у притулку, потім жила два роки в названій родині, після чого її знову відіслали до дитбудинку.

— Чому?

— Я до цього ще повернуся. Потерпи! — Сонцесяйний зробив великий ковток з кухля. — Коли Ніні виповнилося вісімнадцять, вона виїхала з Гальдена. Кілька років жила в Едерсунді, перш ніж переїхала до Осло й вивчилася на медсестру. Двічі виїжджала до Данії, працювала там певний період, але ти це вже знаєш. Останнього разу перебувала в Данії від дня загибелі Майї і до суду…

Я знову кивнув.

— Найпримітніше насправді те, що вона дуже часто переїжджала з місця на місце — жила по всій Норвегії. До Бергена приїхала восени 2002 року. Купила стандартний будиночок-секцію, і відтоді там мешкає. Я виписав її попередні адреси й роки проживання за тими адресами. Дівиця має двох живих родичів: брата, який живе в Естланні, і стару тітку в Бергені, якій вона доводиться внучатою племінницею. Усе написано в моєму звіті.

— Гаразд. Ще щось? Ніяких притягнень за порушення закону чи чогось подібного?

Сонцесяйний заперечно махнув рукою.

— Дрібні юнацькі пустощі. Порушення громадського порядку. Трохи гашишу. Дурниці, одним словом… Переступи, за які карають штрафом. З кожним може трапитися.

— 1 це все?

Я був розчарований. Хоч і знав, що шансів мало, усе ж сподівався на більше.

— Не зовсім. Я розкопав іще дещо.

— О!

— Я щойно казав, що вона жила кілька років у названих батьків, а потім повернулася до дитбудинку?

Я кивнув.