Читать «Небезпека рецидиву» онлайн - страница 116

— Говоріть голосніше, пане Ґудвік! — без кінця повторював він.

Ганс Ґудвік намагався підвищити голос, але тоді забував запитання, і судді доводилося його повторювати. За годину ми всі змучилися й упріли, так нічого путнього й не почувши. Суд пішов на перерву.

— Вам треба взяти себе в руки, Гансе, — сказав я йому під час перерви. — Спробуйте зосередитися. Що чіткішими будуть ваші відповіді, то швидше це все скінчиться.

Він кивнув, пообіцяв докласти зусиль, але погляд мав відсутній, очі — порожні.

Після перерви настала черга прокурора. Крістер Бонде обрав агресивну манеру ведення допиту, і це ніяк не додало Ґудвікові відваги.

— Чому ви стежили за помешканням Альвіна Му? — гаркнув він. — Говоріть у мікрофон!

— Я за ним не стежив, — пробурмотів Ганс Ґудвік.

— Ви за ним не стежили? — Бонде повторював за відповідачем кожну фразу, щоб присяжні добре все запам'ятали. — Що ж у такому випадку ви робили?

— Не знаю.

— Не знаєте? Хіба ви не сиділи в авті перед його будинком?

— Сидів.

— Що ж, це в нас називається стеженням. Як часто ви там стовбичили?

— Не знаю.

— Не знаєте? Ну, хоч приблизно? Натякніть!

— Не знаю.

— Більше одного разу?

— Так.

— Більше двох разів?

— Гадаю, так.

— Що ви сказали? Говоріть, будь ласка, голосніше. У мікрофон!

— Гаразд. Вибачте!

— Можете повторити свою відповідь?

— … а яке було запитання?

Так тривало довго; день здавалося, ніколи не закінчиться. Крістер Бонде розпалився. Присяжні йорзали на стільцях, ніби терпіли фізичні муки. Я згорбився за столом і бажав лиш одного — опинитися десь ген далеко від цього місця. Лише Сюнне сиділа рівно, уважно слухала й занотовувала всі запитання і відповіді. Того дня черга до мене не дійшла — суддя оголосив перерву до наступного дня.

— Поїдь до нього ввечері, — просив я Сюнне після закінчення судового засідання. — Спробуй його розворушити!

Сюнне з сумнівом глянула на мене.

— Хіба це не твій обов'язок?

— Мені болить голова. Я не впораюся. Поговори замість мене, будь ласка!

Наступного дня в суді здавалося, ніби й не було ніякої перерви. Крістер Бонде поводився так само агресивно.

Ганс Ґудвік так само витав думками деінде. Коли нарешті черга дійшла до мене, я нахилився трохи вперед, намагаючись перехопити його погляд, трохи стишив голос. Почав обережно, намацував запитання, старався віднайти ритм, встановити контакт зі своїм підзахисним. Усе марно.

Я підвівся, підійшов до Ганса Ґудвіка, нахилив мікрофон ледь не до самого столу, схилився над ним. Підбадьорливо усміхнувся.

— На запитання прокурора ви дали ствердну відповідь, що вбили вашого собаку, пам'ятаєте?

— Так.

Я кивнув.

— Можете розповісти, навіщо?

Чоловік мовчав.

— Гансе! — окликнув я його. — Навіщо ви застрелили собаку?