Читать «Фундація» онлайн - страница 90

Та з іншого боку, це може означати, що в них узагалі немає ядерної енергії. Або мають, але приховують її, побоюючись, що ми щось дізнаємося. Зрештою, одна справа нападати на недосвідчені, легко озброєні торгові судна. А інша — дражнити акредитованого посла Фундації, сам факт появи якого може означати, що Фундація щось підозрює.

Якщо скласти все це докупи…

— Зачекайте, Меллоу, зачекайте. — Твер підняв руки. — Я просто тону у вашій балаканині. До чого ви хилите? Кажіть без цих деталей.

— Вам доведеться вислухати всі деталі, Твере, інакше ви нічого не зрозумієте. Ми обидва чекаємо. Вони не знають, що я тут роблю, а я не знаю, що в них тут відбувається. Але я в слабшій позиції, бо я один, а вони — це весь світ, і, можливо, з ядерною енергією. Я не можу дозволити собі здатися. Звичайно, це небезпечно. Звичайно, на нас може чекати земляна яма. Але ми знали про це з самого початку. Що нам ще робити?

— Я не… Хто там ще?

Меллоу спокійно підвів голову й покрутив приймач. Екран засвітився, й на ньому з’явилося грубе обличчя вартового сержанта.

— Говоріть, сержанте.

Сержант сказав:

— Перепрошую, сер. Хлопці впустили всередину місіонера з Фундації.

— Що? — Обличчя Меллоу перекосилося від люті.

— Місіонер, сер. Він потребує шпиталізації, сер…

— Тут сержанте, буде ще чимало таких. Накажіть усім повернутися на бойові пости.

Кімната для відпочинку майже спорожніла. За п’ять хвилин після наказу при зброї були навіть ті, хто прийшов з вахти. Така швидкість була великою перевагою в анархічних регіонах Периферії, і в цьому екіпаж Головного Торгівця перевершував усіх.

Меллоу повільно увійшов і роздивився місіонера з усіх боків. Він кинув погляд на лейтенанта Тінтера, який стривожено ворушився з одного боку, і на вартового сержанта Демена, який з безпристрасним і спокійним обличчям стояв з іншого.

Головний Торгівець повернувся до Твера й задумливо помовчав.

— От що, Твере, зберіть сюди тихо всіх офіцерів, крім координаторів та штурмана. Вони залишаються на постах для подальших наказів.

Утворилася п’ятихвилинна перерва, під час якої Меллоу відчиняв ногою двері вбиралень, зазирав за стійку бару, відсував штори на вікнах. На півхвилини він вийшов з кімнати, а коли повернувся, то щось розсіяно наспівував.

Чоловіки зайшли до кімнати. Твер зайшов останнім і тихо зачинив двері.

Меллоу тихо сказав:

— По-перше, хто дозволив цій людині зайти сюди без мого наказу?

Вартовий сержант зробив крок уперед. Його очі бігали.

— Вибачте, сер. Це не була певна особа. Це була свого роду взаємна згода. Він був, можна сказати, одним із нас, і ці чужинці тут…

Меллоу обірвав його.

— Я підтримую ваші почуття, сержанте, і розумію їх. Ці люди були під вашим командуванням?

— Так, сер.

— Коли все це завершиться, вони мають бути посаджені на гауптвахту протягом тижня. Ви самі звільняєтеся від усіх наглядових функцій на той самий період. Зрозуміли?