Читать «Фундація» онлайн - страница 61

Загалом він тільки спостерігав, оскільки побоювався релігійних ритуалів, які йому, безсумнівно, довелося б виконувати, якби його впізнали. Тож коли бальну залу палацу заповнила блискуча орда найвищої і найшляхетнішої знаті королівства, його притисли до стіни й майже не звертали уваги. Його представили Лепольду як одного з багатьох, хто стояв у довгій черзі на безпечній відстані. Король стояв окремо, самотній і приголомшливо величний, оточений смертельним сяйвом радіоактивної аури. А менш ніж за годину цей король посяде своє місце на масивному троні з родій-іридієвого сплаву з коштовним золотим гравіюванням, а потім трон повільно підніметься в повітря й зависне перед великим вікном, у якому юрби простолюду побачать свого короля й кричатимуть, доводячи себе ледь не до інсульту. Звичайно, трон не був би таким масивним, якби не мав усередині екранованого ядерного двигуна.

Було вже по одинадцятій вечора. Гардін крутився й ставав навшпиньки, щоб краще бачити видовище. Він придушив у собі бажання залізти на стілець. А потім побачив, як крізь натовп до нього пробивається Вініс, і розслабився.

Вініс повільно просувався вперед. Майже на кожному кроці йому доводилося обмінюватися люб’язними фразами з якимось шанованим шляхтичем, чий дід допоміг діду Лепольда захопити королівство й за це отримав герцогський титул.

А потім він відірвався від останнього обмундированого пера й наблизився до Гардіна. Його губи кривилися в самовдоволеній посмішці, а з-під сивих брів дивилися темні очі, у яких теж виблискувало задоволення.

— Мій дорогий Гардіне, — тихо сказав він, — ви, мабуть, очікували, що тут буде нудно, раз приїхали інкогніто.

— Мені не нудно, ваша високосте. Усе це надзвичайно цікаво. Знаєте, у нас на Термінусі немає подібних видовищ.

— Не сумніваюся. Ми можемо пройти в мої покої, де можна поговорити довше й більш конфіденційно?

— Звичайно.

Узявшись за руки, вони піднялися сходами, і чимало старих герцогинь здивовано дивилися їм услід, думаючи, хто такий цей незвично одягнений і непримітний незнайомець, якому принц-регент приділяє таку увагу.

У покоях Вініса Гардін розслабився від ідеального комфорту й, пробурмотівши слова вдячності, прийняв келих якогось алкоголю, який регент наповнив власноруч.

— Це локридське вино, Гардіне, — сказав Вініс, — із королівських підвалів. Справжнє — йому вже два століття. Його заклали за десять років до Зеонського повстання.

Вони випили, і Вініс ввічливо додав, заповнюючи паузу:

— А невдовзі буде Імператор Периферії, а далі… хто зна? Можливо, колись і вся Галактика буде возз’єднана.

— Безсумнівно. Анакреоном?

— Чому б і ні? За підтримки Фундації наша наукова перевага над рештою периферії була б беззаперечною.

Гардін поставив порожній келих і сказав:

— Ну, так, звичайно, якщо не брати до уваги того, що Фундація зобов’язана допомагати будь-якій державі, яка просить її про наукову допомогу. Через високий ідеалізм нашого уряду та велику моральну мету нашого засновника Гарі Селдона ми не можемо надавати комусь особливу опіку. Тут нічого не вдієш, ваша високосте.