Читать «Фундація» онлайн - страница 113

— Я не хотів.

— Там тільки й розмов, що про лінчування. А люди Пабліса Манліо на зовнішніх планетах…

— Я якраз, Джаеле, хотів тебе про це спитати. Він налаштовує проти мене ієрархію, так?

— Налаштовує? Та в нього найпривабливіше становище, яке тільки можна собі уявити. Як міністр закордонних справ він представляє сторону обвинувачення у справах, що стосуються міжзоряного права. Як Первосвященик і Примас Церкви, він розпалює орди фанатиків…

— Добре, забудь про це. Ти пам’ятаєш цитату Гардіна, яку навів мені минулого місяця? Ми покажемо їм, що атомний бластер може стріляти в обох напрямках.

Тепер мер зайняв своє місце, і члени ради встали з місць на знак поваги.

Меллоу прошепотів:

— Сьогодні моя черга. Сиди й отримуй задоволення.

Почався розгляд справи, і за п’ятнадцять хвилин Гобер Меллоу, пройшовши крізь ворожий шепіт, вийшов на порожній простір перед лавкою мера. На нього впав окремий промінь світла, і на екранах громадських телевізорів міста і на безлічі приватних, що стояли майже в кожній оселі планет Фундації, з’явилася його самотня велетенська постать з викличним поглядом.

Він почав невимушено й спокійно.

— Щоб заощадити час, я визнаю справедливість кожного пункту звинувачення. Історія зі священиком та юрбою абсолютно точна в кожній деталі.

У залі почулося хвилювання, а з балконів радісно заревіла публіка. Він терпляче почекав, доки все стихне.

— Однак представленій обвинуваченням картині бракує завершення. Я прошу надати мені привілей завершити її так, як я це бачу. Спочатку може здатися, що моя розповідь не стосується справи. І я прошу вас бути до мене поблажливими.

Меллоу говорив, не звертаючи уваги на записи, що лежали перед ним:

— Я почну з того самого моменту, з якого почало звинувачення; з дня моїх зустрічей із Джораном Саттом та Джеймом Твером. Що відбувалося на цих зустрічах, вам відомо. Ці розмови вже описані, і до цих описів мені нічого додати — крім моїх власних думок, що охоплювали мене того дня.

У мене виникли підозри, бо події того дня були якимись дивними. Подумайте самі. Двоє людей, яких я знав не більш ніж поверхово, роблять мені дивні й дещо неймовірні пропозиції. Один, секретар мера, просить мене грати роль розвідника в надзвичайно конфіденційній справі, суть та значення якої вам уже пояснили. Інший, самозваний лідер політичної партії, запрошує мене балотуватися до ради.

Звичайно, я шукав якийсь прихований мотив. Із Саттом усе здавалося очевидним. Він мені не довіряв. Можливо, він думав, що я продаю ядерну енергію ворогам і планую бунт. І, можливо, він наполягав на рішенні або думав, що наполягає. У цьому випадку під час місії йому потрібно було б мати поряд зі мною власну людину, шпигуна. Проте останнє не спадало мені на думку, доки на сцену не вийшов Джейм Твер. Зверніть увагу ще раз. Твер представляє себе як торгівця, який пішов у політику, але я не знаю нічого про його торгову кар’єру, хоча маю величезний досвід у цій галузі. І друге: хоча Твер і хвалиться своєю світською освітою, він нічого не чув про кризи Селдона.