Читать «Фундація» онлайн - страница 104

— Он як? — випнув нижню губу Меллоу. — І який ви робите з цього висновок?

— Крізь космос просочуються різні історії. Вони подорожують дивними шляхами й спотворюються з кожним парсеком. Але коли я був молодий, то до нас прибув маленький корабель із незнайомими людьми, які не знали наших звичаїв і не могли пояснити, звідки вони прийшли. Вони розповідали про чарівників на краю Галактики; чарівників, які світяться в темряві, піднімаються в повітря і яких не бере жодна зброя.

Ми сміялися з них. І я теж сміявся. Я забув цю історію до сьогодні. Але ви світитеся в темряві, і я не думаю, що мій бластер, якби я його мав, завдав би вам якоїсь шкоди. Скажіть мені, ви можете піднятися в повітря, сидячи там зараз?

Меллоу спокійно відповів:

— Я не можу зробити нічого з того, про що ви сказали.

Барр усміхнувся.

— Ця відповідь мене задовольняє. Я не допитую своїх гостей. Але якщо чарівники існують, якщо ви один із них, колись їх, або вас, прибуде сюди дуже багато. Можливо, це було б добре. Може, нам потрібна нова кров. — Він щось беззвучно пробурмотів сам до себе, а потім продовжив: — Але все може бути й по-іншому. Наш новий намісник живе тими самими мріями, що й старий Віскард.

— Теж про імператорську корону?

Барр кивнув.

— Мій син чує такі розповіді. В особистому почті намісника навряд чи можна їм завадити. І він розповідає мені про це. Наш новий намісник не відмовлятиметься від корони, якщо йому запропонують, але він береже й шлях до відступу. Подейкують, що в разі невдачі із короною він планує створити нову Імперію у варварській глибинці. Кажуть, але я не ручаюся за це, що він віддав одну зі своїх доньок заміж за якогось королька на незвіданій Периферії.

— Якщо слухати кожну історію…

— Розумію. Їх багато ходить. Я старий і верзу всілякі нісенітниці. Але що ви скажете? — І ці проникливі старечі очі заглянули йому глибоко в душу.

Торгівець замислився.

— Нічого не скажу. Але хотів би дещо запитати. На Сивенні є ядерна енергетика? Ні, чекайте, я розумію, що тут володіють знаннями про атомну енергію. Я маю на увазі, тут лишилися вцілілі генератори чи їх знищили під час недавнього грабунку?

— Знищили? О ні. Тут половину планети знищать, перш ніж торкнутися хоча б маленької станції. Вони незамінні, бо постачають енергію для нашого флоту. — І майже гордо додав: — У нас є найбільша і найкраща станція на всій півкулі Трентора.

— Тоді що мені слід зробити в першу чергу, якщо я хотів би глянути на ці генератори?

— Нічого! — рішуче відповів Барр. — Вас застрелять, щойно ви наблизитеся до будь-якого військового об’єкта. Як і будь-кого стороннього. На Сивенні досі немає громадянських прав.

— Ви хочете сказати, що всі електростанції перебувають під контролем військових?

— Ні. Є маленькі міські станції, що опалюють та освітлюють будинки, забезпечують енергією транспорт тощо. Але й там не краще. Вони контролюються техніками.

— Хто вони?

— Спеціалізована група людей, які керують електростанціями. Ця честь передається в спадок, молоді потрапляють у професію як учні. Суворе почуття обов’язку, честі тощо. Ніхто крім техніків не може зайти на станцію.