Читать «Диваки і зануди» онлайн - страница 52

Ульф Старк

Я весь час наступала їй на ноги. Щоправда, не навмисно. Анна мовби сама їх мені підставляла.

— Перестань! — крикнула вона так голосно, що всі обернулися.

Ну от, вони всі подумали, що я хотіла повалити її на підлогу або вщипнула там, де неприпустимо щипатися! У мене почервоніли вуха, ніби я й справді встругнула щось непристойне.

— Очевидно, він звик розпускати руки, — сказав котрийсь із вирядженої братії.

Мені довелося відійти.

Я стояла в кутку, і мною аж тіпало від злості.

Трохи згодом хтось відчинив двері в сад. У кімнату війнуло холодним вітром. Із гамором та сміхом хлопці й дівчата понесли надвір вугілля та ковбасу й заходилися розпалювати гриль, що з вигляду нагадував обрубок водостічної труби. Здавалось, на грилі тлів не жар, а зірочки, які нападали туди з неба, пахло пальною сумішшю і підгорілим м’ясом.

Я схопила собі шмат ковбаси з тріснутою шкіркою, що взявся сажею і мав такий самий жалюгідний вигляд, як і я.

Біля басейну, підсвіченого зеленим світлом, сиділи Ісак та Катті.

Вони сиділи й бовтали ногами у крижаній воді. Вони сиділи дуже близько й дивилися одне на одного. Навіщо я нап’яла на себе це бісове чоловіче вбрання? Яка несправедливість! Мені хотілося зіпхнути їх у воду. Я не мала сили на них дивитися!

— Хочете поплавати? — почула я голос Кваші.

— Надто холодно, — відповів Ісак.

— Та він боїться! — вигукнула я так голосно, щоб усі почули.

То було по-дурному. Я сама це відчула. Але що мені лишалося?

Ісак звів на мене погляд.

— Що з тобою? — спитав він. — Чого ти липнеш? Невже немає більше з ким порозважатися?

— Ти — справжнісіньке брехло, — вела я далі. — Тобі це відомо? Ти тільки вихваляєшся, що плаваєш найкраще! А сам навіть води боїшся!

Ісак брав участь у змаганнях із плавби. Його тато був тренер. Це всі знали. Хтозна, чи він належав до тих, на кого покладали великі сподівання. Однак багато хто вірив, що Ісак досягне успіху. Я ніколи не бачила, як він плаває. Але не раз про те чула.

— Годі, Симоне! — крикнув Ісак. — Якщо це тебе втішить, то можемо стрибнути у воду вдвох. Здається, тобі треба охолонути.

Я не відчувала ані найменшого бажання кидатися в той чортів басейн. Бо й так змерзла на кістку. Але ж мені треба було якось цю парочку розігнати.

— Звичайно, — відповіла я. — Тільки в озері. Хочеш — до мосту й назад?

— Що за дурня! — сказав Ісак. — Ти це серйозно?

— А ти боїшся?

— Не жважай на нього, — озвалася Катті. — Ж ним шьогодні шось не так. Він шам мені ше кажав.

Та Ісак мовби не чув її слів. Відчувалося, що він також не міг відступитися.

— Гаразд! — погодився він. — Хоч плавати в таку погоду — божевілля. До того ж ти не маєш жодного шансу.

— Це ще буде видно, — відказала я. — Якщо виграю я, ти пошлеш Катті під три чорти.