Читать «Диваки і зануди» онлайн - страница 64

— Подбайте, щоб свято не закінчилося, — пошепки мовив дідусь.

Він тримав наші з мамою руки у своїх долонях. Нас освітлював місяць. Дідусь заплющив очі й відкинув голову на подушки. Ми мовчали. Просто собі стояли, не прибираючи долонь із його рук. Він дихав дедалі слабше й слабше, поки й зовсім затих.

Я мовчки схилилася над ним і потерлася своїм носом об його носа — ми завжди так робили, коли я була шмаркачкою, а він добрим мудрим Богом. Вуса залоскотали, і мені здалось, що він усміхнувся.

А життя і свято тривали далі, хоч надворі западала ніч.