Читать «Відьмак. Хрещення вогнем» онлайн - страница 200

Усе це — від Яруги до Драконових гір — ті країни, які протягом першої і другої книжок оповідань про відьмака Ґеральта були простором для його пригод. Саме по їхніх містах і селищах Ґеральт їздив, і саме там він заробляв собі на життя.

Але у цього світу є ще й друга половина (і — як здається спершу — темний її двійник) — Південь.

Південь — це перш за все імперія Нільфгард.

Нільфгард спочатку (на сторінках «Чогось більшого», наприклад) з’являється як класична держава Чорного Володаря; уже сама назва її відсилає до Нільфгейму, скандинавської країни мертвих, звідки на Північний Армагеддон — Роґнарьок — прийдуть хтонічні чудовиська; недарма нільфгардців у Країнах Півночі звуть Чорними, недарма вони — до пори — недиференційована маса; недарма Любисток — ще до перших своїх зустрічей із нільфгардцями — репетує: «Ніколи не було подібних воєн…. Армії Нільфгарду залишають після себе випалену землю і трупи. Цілі поля трупів. Це війна на знищення, на повне знищення. Нільфгард проти всіх…. Виглядає на те, що нільфгардці прибули з-за гір, аби наш світ знищити» (ОБ).

Трохи пізніше — вже у «Крові Ельфів» — Нільфгард втрачає свої виключно інфернальні та хтонічні властивості й перетворюється на «всього лише» тоталітарну державу, спрямовану на завоювання світу, на свого роду «нацистську Германію» для країн Півночі. А ще трохи далі, у наступних книжках — картина ця ускладнюється ще більше, а Нільфгард стає, скоріше, відповідником Давнього Риму, який ми знаємо з нашій історії.

У цьому томі читачі вже зустріли таке знайоме визначення, як «Pax Nilfgaardiana» (як калька від «Pax Romana» — «Римський Світ»), дізналися, що столицею Нільфгарду є Місто Золотих Веж, а герб імперії — Золоте Сонце (інакше кажучи, самі нільфгардці сприймають себе цілком «солярно», як безумовно позитивну силу); трохи згодом читачі дізнаються, що «нільфгардець» — цілком як у Давньому Римі — визначається як «житель столиці — Нільфгарду» (саме тому Кагір раз у раз відкидає спроби інших називати його нільфгардцем), а саме місто стоїть на річці Альба, «Білою» (а згідно із легендами, Тибр, на якому стоїть Рим, спочатку звався Альбулою; також Альба було містом, у якому, згідно із легендою, народилися Ромул і Рем, засновники Риму).

Утім, до кінця циклу Нільфгард залишається містом та країною загадок: якщо ми точно знаємо про початки Чотирьох Королівств (заснованих чи то вигнанцями, чи то біженцями в останній період Кон’юнкції Сфер), то про походження Нільфгарду відомі лише легенди (більшість із них пов’язують Нільфгард із «чорними сейдхе» — «бо то ж ельфійська раса, ці нільфгардці…. У венах їхніх ельфійська кров тече» — КЕ). Мова нільфгардців і справді близька до ельфійської — а до того ж надто відрізняється від загальнолюдської, якою розмовляють на Півночі.