Читать «Відьмак. Хрещення вогнем» онлайн - страница 20

— Ясна холера, — пробурмотіла Кейра, витираючи чоло. — Чи вони там, у Нільфгарді, не знають гламуру чи покращувальних чар?

— Схоже, ні, — ствердила Трісс кутиком губ. — Про моду, видно, вони також не чули.

— Ані про що таке, як макіяж, — тихо сказала Філіппа. — Але зараз — ша, дівчата. І не витріщатися на неї. Треба стабілізувати проекцію і привітати нашу гостю. Підсиль мене, Рито.

Маргарита Ло-Антіль повторила формулу закляття і жест Філіппи. Образ кілька разів здригнувся, втратив імлисту непевність і неприродне світіння, контури й барви зробилися чіткими. Чародійки тепер могли ще уважніше придивитися до постаті на протилежному боці столу. Трісс закусила губу і зі значенням підморгнула Кейрі.

Жінка з проекції мала бліде обличчя із негарною шкірою, ніякі, позбавлені виразу очі, вузькі синюшні губи й трохи гачкуватого носа. Вона носила дивакуватого, гостроверхого, трохи м’ятого капелюха. З-під м’якого краю спадало темне недоглянуте волосся. Враження непривабливості й занедбаності посилювали чорні, безформні й вільного крою шати, обшиті по руках кошлатою срібною ниткою. Вишивка являла собою півмісяць на тлі зірок. Була то єдина прикраса, яку носили нільфгардські чародійки.

Філіппа Ейльгарт устала, намагаючись не демонструвати надмірно біжутерію, мережива та декольте.

— Шановна пані Ассіре, — сказала. — Вітаємо у Монтекальво. Ми дуже раді, що ти погодилася прийняти наше запрошення.

— Я зробила те із цікавості, — сказала неочікувано милим і мелодійним голосом чародійка з Нільфгарду, машинально поправляючи капелюха. Долоню вона мала худорляву, позначену жовтими плямами, нігті поламані й нерівні, схоже — обгризені. — Виключно з цікавості, — повторила, — і наслідки можуть виявитися для мене фатальними. Я просила б про пояснення.

— І я відразу ж до них приступлю, — кивнула Філіппа, даючи знак іншим чародійкам. — Утім, спершу нехай мені дозволено буде прикликати проекції інших учасниць нашого зібрання і виконати взаємні презентації. Прошу про мить терпіння.

Чародійки знову об’єднали долоні, спільно відновлюючи інкантації. Повітря у кімнаті задзвеніло, наче напружений дріт, з-під кесонів стелі знову стік на стіл сяючий туман, наповнивши приміщення миготінням тіней. Над трьома з незайнятих стільців виросли, пульсуючи світлом, сфери, всередині сфер замаячили контури постатей. Першою з’явилася Сабріна Ґлевіссіг в абрикосовій, визивно декольтованій сукні із великим ажурним коміром-стійкою, що являв собою чудову оправу для завитого й узятого під діамантову діадему волосся. Поряд із нею із імлистого блиску випірнула проекція Шеали де Танкарвіль у чорних, обшитих перлами оксамитах, із шиєю, оповитою боа зі сріблястих лисів. Магічка з Нільфгарду нервово облизнула вузькі губи. Почекай на Франческу, подумала Трісс. Коли побачиш Франческу, чорний щуре, то в тебе оченята з орбіт вилізуть.