Читать «Дівчина мого сина» онлайн - страница 8

3

Субота, 7 червня

Лаура сиділа там, де й завжди, — зліва від чоловіка, і клювала смажену на грилі курятину з овочами. Усі вікна в їхній величезній, просторій їдальні були відчинені, однак усе одно було душно. Упродовж усього спекотного дня Лаура із сином відпочивали в саду: Даніель розтягнувся на шезлонгу, а вона — під величезною парасолею. Заплющивши від сонця очі, Даніель відповідав на її запитання, його смішило її бажання дізнатися про Черрі все можливе, а Лаура, користуючись тим, що він не міг її бачити, милувалася сином. Лише коли вона підвелася, щоб піти на кухню й почати готувати, він розплющив очі й сів, на його обличчі відбивалася зніяковілість.

— Я хотів сказати…

Вона, усміхаючись, обернулася.

— Я пообіцяв Черрі… Сходити на концерт. У парку… Вибач, я знаю, що обіцяв залишитися вдома з тобою й татом…

Вона швидко проковтнула своє розчарування й відмахнулася від його вибачень, переконуючи сина йти розважатися.

Лаура дивилася на довгий порожній стіл для офіційних прийомів, розрахований на десять осіб, за яким, притулившись з одного краю, зараз сиділи лише вони вдвох; він нагадував їй корабель, що тоне, і несподівано жінка відчула, як на неї накочується хвиля роздратування від того, як дивно вони сиділи, дотримуючись якоїсь мертвої традиції, хоча нікому з них це не потрібно. Вона перевела погляд на чоловіка. Не схоже було, що Говард переймався столом, спекою й тим фактом, що вони більше не розмовляли одне з одним: він підняв окуляри на лоба і, набиваючи рота салатом та молодою картоплею, читав денний випуск «Telegraph». Його не було цілий день, — до цього вона вже звикла, — однак тепер він повернувся і їй хотілося поговорити. Лаура чула дзенькіт його ножа по китайській порцеляні, музику Моцарта фоном та свій голос, що звучав, наче чужий.

— Є щось цікаве?

Він не підвів очей.

— Лише гольф.

Гольф. Вона відчула гірку образу. Це одна з тих речей, якими він дійсно захоплювався. Це і, звісно ж, Маріанна. Лаурі ніколи не було відомо, де він насправді: він завжди казав їй, що це гольф, кожної суботи, неділі, а інколи й у будні, якщо мав змогу вибратися з офісу, але вона знала. Бачила, коли він повертався трохи щасливіший, — це було щастя, яке він відчував, коли бачився з нею. Не те, щоб це було такою вже й несподіванкою: минуло вже двадцять років, відколи Лаура вперше дізналася про його зраду. Місіс Мур перевіряла кишені перед тим, як віддати костюми в суху чистку, і залишила квитанції на кухонному столі. Лаура побачила їх за сніданком, коли Говард уже поїхав на роботу, і їй було достеменно відомо, що вона не отримувала тих квітів так само, як її не запрошували на обід минулої суботи. Звісно ж, спочатку він усе заперечував, але вона знала, і врешті-решт він це визнав так, наче в цьому була її провина.