Читать «Дівчина мого сина» онлайн - страница 25

Черрі швидко все обміркувала й напружилася.

— У мене буде лише півгодини.

— Це незаконно!

— Усе добре…

— Ні, ти маєш право на годину обіду. Це закон. Мені слід поговорити про це з твоїм босом.

— Мамо, облиш.

— Ні…

— Мамо, будь ласка!

Венді замовкла. На секунду.

— Вони хоч гарно тобі платять?

— Мамо!

— От тільки ти ніколи не вміла розпоряджатися грішми, завжди розтринькуєш на дрібниці.

Черрі поперхнулася чаєм, розбризкавши трохи на кремовий шкіряний диван.

— І не дивися на мене так. Ти пустила на вітер свої заощадження, витративши їх на поїздку до Австралії.

— Робота на літо. Культурний досвід. — Вона роззиралася довкола в пошуках чогось, чим можна було б витерти розлитий чай, і знайшла паперові серветки «Kleenex Collection» із зображенням водяних лілій на коробці. Їх оформили спеціально на прохання домогосподарок, які вважали, що коробка з носовичками обов’язково має вписуватися в інтер’єр. Якусь секунду вона вагалася, не бажаючи витягувати серветку, наче це була люб’язна пропозиція відьми, яка ув’язнить тебе у своєму лігві, варто тобі лише скуштувати. Вона нагадала собі, що якщо коли-небудь втратить роботу, ця квартира — єдине місце, куди вона зможе повернутися. Така безвихідь налякала її.

— Ти б могла вкласти їх у щось, — продовжувала Венді. — У преміальні облігації, наприклад.

— Мамо, за преміальні облігації не платять відсотків.

— Так, але в них кращі шанси, аніж у лотереї.

Черрі стиснула зуби й вирішила не вказувати на й без того очевидне. Замість цього вона сказала:

— Ну, а що б ти зробила? Якби виграла?

— Поїхала б у довгу відпустку. Узяла б із собою Голлі. Це її трохи втішило б.

— Ти б переїхала?

— Неподалік від річки Вондл побудували такі милі будиночки.

Черрі роздратовано скрикнула:

— Мамо, ти ж знаєш, що можеш поїхати з Кройдона!

— Ніколи. Я тут народилася. Це в моїй крові. Немає кращого місця за те, з яким я пов’язана.

Така заява занепокоїла та знову роздратувала Черрі, і їй захотілося, щоб цей вечір швидше закінчився. Вона думала про те, що сьогодні могла б сидіти в красивому будинку Кавендішів. Їй так хотілося прийняти запрошення Лаури на вечерю, однак вона знала, що скасувати запланований візит до матері було б надто складно. Це лише подовжило б страждання: їй усе одно довелося б шукати іншу дату.

Черрі вже придумала привід, щоб піти раніше, і ще до приїзду повідомила матері, що домовилася про зустріч із друзями. Вона потайки поглядала на свій годинник. Уже через десять хвилин можна починати збиратися. Кройдон розташовувався так далеко, що на те, щоб дістатися до іншої частини Лондона, знадобилася б ціла вічність. Насправді ж вона збиралася повернутися додому й вибрати, що одягне завтра — це вбрання мало пасувати й для вечора. Це мало бути щось доречне для «вечері» з містером та місіс Кавендіш («вечеря» — звучить не так уже й погано). Даніель казав не перейматися вбранням, але це було просто смішно.