Читать «Дівчина мого сина» онлайн - страница 11

«Гав! — казав він. — Тобі він подобається?»

«Він неймовірний».

«Можеш узяти його собі, якщо хочеш».

«Справді?»

«Можеш узяти його назавжди», — закидав рученята й міцно обіймав її за шию.

Жалібно занявчав кіт, його хвіст став схожий на туалетну щітку, і вона помітила лисицю, яка фиркала біля великого непрозорого вікна посеред газону, що був частиною перекриття підземного басейну. Мойсей стрибнув їй на коліна і встав, усе ще нявкаючи й шукаючи порятунку. Вона купила його, коли Даніелю було дев’ять, щоб навчити сина доглядати за домашніми тваринами. Це був маленький срібно-сірий бірманець, і скінчилося все тим, що вона сама закохалася в цього кота. Піднявши невеликий камінь, Лаура кинула ним у лисицю; вона не любила їх і з обережністю ставилася до їхньої потенційної небезпеки та недостатніх обмежень. Нещодавно вона чула, як у ранкове шоу на радіо подзвонила якась божевільна й стверджувала, що лисиця посеред білого дня безсоромно зайшла через відчинені задні двері й залізла в дитяче ліжечко. Лаура здригнулася: якби таке раптом трапилося з маленьким Даніелем, вона б напевно розтрощила голову тій лисиці на задньому дворі.

«Три вечори поспіль, — подумала вона з усмішкою. — З ким зустрічаються впродовж трьох вечорів поспіль? Що в цій дівчині такого особливого?» Поки вона думала про Черрі, то згадала ще одну дівчину, трохи старшу за її сина. Роуз, перша дитина Лаури, була ідеальним немовлям: спала та їла за розкладом. Саме тому було так незвично, коли лише за кілька днів її ледь вдалося розбудити, щоб погодувати. Коли через три години це повторилося, Лаура захвилювалася достатньо, щоб відвезти її до лікаря. Той лише глянув на дівчинку й відразу ж заквапився в лікарню. Їй встановили діагноз: стрептокок групи Б, спричинений невиявленими бактеріями в родовому каналі. Через двадцять чотири години лікарі повідомили їм, що Роуз помирає, і вже за дві години дівчинка померла в неї на руках. Їй було рівно сім днів.

Провина майже зламала її так само, як і їхній шлюб. Лауру гризла думка, що Роуз могла б вижити, якби вона пішла до лікарів, коли та заснула під час першого годування. Їх урятувало те, що Лаура знову завагітніла. Через десять місяців, коли вже народився Даніель, вона присягнулася, — неважливо, чи її хтось чув, — що присвятить своє життя цій крихітці й ніколи не допустить, щоб із ним щось сталося.

Кіт опустився на її м’які стегна і, коли лисиця зникла, з полегшенням примружив очі, а Лаура почала перебирати його хутро. Він спостерігав за божевільними метеликами, зрідка зиркаючи на них, але був або надто втомлений, або надто лінивий, щоб зробити щось більше. Лаура обережно хитнулася в кріслі й з ніжністю подумала про дівчину, з якою ще не була знайома: вона була такого ж віку, як могла б бути її власна дочка.