Читать «Бойова група «Байєрсдорф»» онлайн - страница 48
Роман Олегович Пономаренко
Постійно також зустрічаються твердження, що особовий склад бойової групи був не навчений. Принаймні коли йдеться про деякі підрозділи, наприклад, артилерійську батарею, це відповідає дійсності. Однак у стрілецьких підрозділах ситуація була дещо інша. Ярослав Овад категорично заперечив поширені твердження, що українські «стрільці були недосвідчені і не навчені діяти разом» що стало однією із причин «невдачі» бойової групи. Він вказував, що «від нас, рядових, не вимагалося нічого такого, чого ми не знали і не могли виконати. Не була це гармонія великих з'єднань у період складної тактичної чи навіть стратегічної операції, а звичайна «тримай–лапай» та погоня пішки за ворогом, який мав у своєму розпорядженні примітивні засоби пересування, але мав їх. Якщо командування групою не могло дати собі ради, то що ми могли зробити, бродячи в снігах по коліна. А ворог втікав саньми». З цим твердженням можна лише погодитися.
Втрати бойової групи були мінімальні. М. Мельник навів дані, що було 10 вбитих та 13 поранених. Сюди ж треба додати зниклих безвісти, які, найімовірніше, дезертирували до УПА. Як ми пам'ятаємо, дезерція розпочалася ще під час розташування частин бойової групи у Львові, і, за деякими даними, на 21 березня 1944 року втрати бойової групи зниклими безвісти становили 10 вояків. Зараз нам відомі імена двох вояків бойової групи, які дезертирували в УПА — це Іван Головач (загинув 11 квітня 1944 року), Семен Жук (загинув 25 квітня 1945 року). В цьому сенсі треба додати, що в бойовій групі моральний дух виявився ліпший і вищий, ніж у галицьких добровольчих полків СС, де рівень дезертирства був значно вищий.
Одним із найцікавіших моментів щодо втрат бойової групи є твердження про нібито 25 загиблих українських вояків в одному бою. Історик М. Логуш та дивізійник Лев Стеткевич стверджують, що це трапилося під Фрамполем, але іноді з'являються твердження, що це відбулося під Хмеліком. Так, Логуш пише, що після бою дивізійники знайшли тіла 25 своїх загиблих товаришів — нібито після того як один взвод потрапив у засідку та був майже знищений, причому двоє вбитих лежали окремо — спочатку поранені в ноги, вони були вбиті багнетами з особливою жорстокістю і нібито їхні крики чули інші вояки бойової групи.
Стеткевич про це подає так: «У тому бою ми зазнали відчутних втрат: 25 вбитих, а між ними два тіла покалічені та понівечені. Видно, вони ще жили по нашому відступі і більшовики знущались над ними. Наступного дня о. Іван Дурбак похоронив на місцевому кладовищі вбитих. То були перші жертви нашої дивізії. Отець Іван сказав зворушливу прощальну проповідь. Цвинтар був виповнений мешканцями Фрамполю. Наша чота віддала останній крісовий салют і зі сльозами на очах вояки відійшли…» Однак якихось достовірних підтверджень цього випадку і таких великих втрат дивізійників нам так і не вдалося знайти.
