Читать «Народження Сталевого Щура» онлайн - страница 12

— Ти можеш витягнути мене звідси? — серйозно запитав він.

— Так, можу.

— Тоді я з тобою. Ти щось хочеш від мене, я знаю: ніхто нічого не робить задурно у цьому світі. Я зроблю, що ти хочеш, малий. Урешті вони мене спіймають, немає місця, де ти міг би заховатися, коли тебе справді шукають. Але я прагну вчинити по-своєму. Знайду хлопця, що запроторив мене сюди. Все буде чесно. Останній поєдинок. Я вб’ю його так, як він убив мене.

Я не міг погамувати тремтіння, слухаючи ці його слова: було зрозуміло, що він справді так учинить. Мені це не сподобалось.

— Я витягну тебе, — пообіцяв. А подумки додав, що простежу, щоб він не зміг наблизитися до об’єкта своєї помсти: я не мав наміру починати кримінальну кар’єру як співучасник мокрухи.

Стінгер узяв мене під захист. Він потис мою руку, здавивши пальці, мов залізним обручем, потім повів до своїх братків.

— Це Джим, — повідомив він їм. — Поводьтеся з ним добре. Хто має проблеми з Джимом, матиме проблеми і зі мною. Питання?

Усі розплилися у нещирих усмішках і фальшивих дружніх обіцянках, але мені було на них начхати. Найважливіше — я мав захист від їхніх могутніх кулаків.

Стінгер поклав мені руку на плече, коли ми трохи відійшли.

— Як ти це робитимеш? — запитав він.

— Я скажу тобі вранці. Зараз роблю останні приготування, — збрехав я.

— Тоді побачимося.

Мені кортіло вишпортатися з цього болота так само, як і йому. Тільки з іншої причини. Його причина — помста, моя — депресія. Усі вони тут — нещасні лузери, а я звик вважати себе переможцем. Мені хотілося на волю, подалі від цих убогих.

Наступні двадцять чотири години я намагався знайти найкращий спосіб утекти із в’язниці. Відімкнути механічні замки легко; моя відмичка добре працювала на дверях нашої камери. Єдина проблема — електронні двері зовнішнього двору. Якби мені час і потрібне спорядження, я впорався б і з ними. Проте не під пильним оком наглядачів у спостережному пункті біля тих самих дверей просто під годинником. То найочевидніший шлях на волю, ліпше його уникати. Мені потрібна краща ідея звільнення, тож спочатку варто провести розвідку.

Десь опівночі я підвівся з ліжка. Черевики не взуватиму: треба рухатися якомога тихіше, а мої кроки приглушать три пари шкарпеток.

Я нечутно намостив під ковдру весь одяг: так ліжко не виглядатиме порожнім, коли раптом охоронці захочуть перевірити камеру, зазирнувши у вічко. Віллі хропів як паровоз, коли я відчинив двері та вислизнув у коридор. Не він один насолоджувався відпочинком, стіни в’язниці ходором ходили від хропіння та плямкання.

Світло ввімкнене, я один у коридорі. Обережно визирнув з-за рогу й побачив, що охоронець працює над своєю формою для перегонів. Чудово, бажаю йому перемогти. Нечутно, як тінь, я попрямував до сходів і піднявся ними на інший поверх.

На превеликий жаль, він виявився такий самісінький, як і мій: нічого, крім камер. Як і наступний поверх, і ще один, найвищий. Підійматися більше нікуди. Я вже хотів повертатися до камери, коли зауважив відблиск металу в дальньому закутку. Треба ризикнути. Я промайнув повз замкнені двері та, сподіваюся, сонних мешканців камер до тієї віддаленої стіни.