Читать «Перший спалах» онлайн - страница 8

— Хмм...мрм... — промимрив він, намагаючись проковтнути занадто великий шматок бутерброда, що несподівано застряв у горлі.

— Хто це тут у нас в перший же день запізнюється? Га? — суворо сказала вчителька, театрально поправляючи окуляри.

Мишко нарешті проковтнув триклятий шматок і по-дурному витріщився на неї, збираючись щось сказати. Та йому раптом знову забракло слів, і він завмер з роззявленим ротом.

— Я так розумію, ви давненько не навідувались до директора?

Марія Петрівна погрозливо нависла над столом.

В ту ж мить до класної кімнати увірвався Діма Вуєвич, височенний рудий здоровило з довжелезним носом, густо поцяткованим веснянками. Вони з Мишком були друзі нерозлийвода. Андрій відчув, як разом зі струменем повітря до класу увірвався слабенький запах тютюнового диму. Певно, Діма знову курив за школою, очікуючи, поки розтане черга в буфеті.

— І довго мені вас докупи збирати?! — вчителька сердито сплеснула руками.

— В...в...вибачте, — пробурмотів Діма, затинаючись. — Черги... Ви ж, мабуть, знаєте, які в буфеті черги!..

— Ні, не знаю! Ви забагато собі дозволяєте! — надтріснутим голосом вереснула Марія Петрівна, розсердившись, що Діма привселюдно натякає на її харчування в шкільному буфеті. Для неї це, очевидно, було чимось дуже ганебним. — Мене анітрохи не цікавить, де ви були і чим займалися! В кабінет до директора! Обоє! Негайно!

— Чого одразу — до директора? Ми ж не зробили нічого поганого! — обурився хлопець.

— Хіба я вас у чомусь звинувачую? — з награним здивуванням підняла брови Марія Петрівна. — Та не доведи Господи до такого! Просто правила створені для того, щоб їх дотримуватись! А ви цього явно не робите! А тепер — будьте такі ласкаві — покиньте аудиторію і не заважайте мені проводити урок!

Діма понуро поплентався геть із класу.

— Вас, Лещук, це також стосується, — додала вчителька, скоса зиркаючи на Мишка. — І закрийте нарешті рота, бо, чого доброго, ще й мене проковтнете!

Андрій зневажливо пирхнув.

— Слухай, вона взагалі вміє говорити по-людськи? — запитав він у сусіда по парті. — Чи тільки пафосними шаблончиками? Чесно, обблюватись можна.

Марія Петрівна одразу ж перевела погляд на нього.

— Ви теж хочете провітритись?

— Ні, дякую! — відповів Андрій, а тоді додав ущипливо. — Хоча пропозиція, звичайно, крута.

По класу прокотився смішок. Та Марія Петрівна не звернула на це жодної уваги.

— Шановний пане Маковей, цей пафос вам личить не більше, ніж сідло корові! — відрізала вона. — Тому будьте такі ласкаві, перестаньте викаблучуватись!

За першою партою хтось тоненько захихотів. Мабуть, Оксана або Маша. Таких підлиз і вискочок ще світ не бачив. Андрій нічого не відповів, тільки роздратовано завовтузився на стільці. Шукаючи, на кому зігнати злість, штовхнув ліктем сусіда по парті, на що той відреагував доволі голосним «Відвали!».

— Не ний! — гаркнув на нього Андрій.

Марія Петрівна почекала, поки клас нарешті втихомириться, а тоді ще раз поправила окуляри і взялась виводити щось на дошці.