Читать «Перший спалах» онлайн - страница 49

Горизонт із білого поволі ставав багряним, а тоді поступово наливався червоним. Вовча голова вже давно зникла десь на заході. Залишився тільки оцей дурнуватий шлейф-ланцюг. Він нарешті побачив, як звідкілясь із кривавого моря випливло те, до чого прикута небесна потвора. Довго намагався зрозуміти, з чим же йому асоціюється ця величезна, залита миготливим багряним сяйвом хмара, і нарешті вирішив, що більше всього вона схожа на вирване з корінням старе, розлоге, підпалене кимось дерево.

Хмара поволі пропливла над полем і зникла десь на заході. Полетіла вслід за вовком як згадка про страшну кару. Або як нещасна жертва сірого мучителя.

Холодний вітер зненацька накрив його з головою — і він нарешті помітив, що стоїть посеред поля в чім мати народила. Здоровий глузд підказав, що це мало б його здивувати. Але — ні! Подібне спостереження не викликало жодних емоцій.

Вітер дужчав. Він не знав, що має робити далі. Він узагалі нічого не знав. Чийсь холодний голос у голові підказував, що треба йти. І він підкорився йому.

На долоню опустилося щось біле й холодне.

Сніжинка.

Вітер хвилював кривавий океан довкола. Чорне світло продовжувало литися із просвітів. А тоді ніс вловив якийсь ледь помітний, нудотно-солодкавий запах.

На нього почав навалюватись сон. Повіки злиплися, наче змазані клеєм. О, і сніг, здається, повалив густіший!

Буря сильнішала. Спалахи блискавок беззвучно шматували повітря.

А він... продовжував думати. Так-так, головне — дійти до синього острівця. Порятунок...буде... там...

Його порятунок.

Синя скеля. Синя.

Його замок. Його твердиня.

Він мусив дійти до неї... Мусив...

З корабля на бал.

Він уже в замку. Своєму замку. Вальс. Рука незнайомки у його долоні. Він не бачить її обличчя. Воно ховається під маскою. На пальці — масивна каблучка зі здоровенним чорним каменем. Стара, як світ, а може, ще й старіша... Десь він її уже бачив...

Незнайомку. Не каблучку.

А хоча...

Нахиляється до панянки, щоб поцілувати її тонку, обтягнену чорним мереживом ручку. Його увагу привертає срібний ключ, що виблискує на її грудях. Якісь завитки, виноградики... Ба ні, то скручена в кільце змія. На голівці вигравіюваний ледь помітний напис. Він намагається розгледіти літери. Чортова зміюка, заважає! Пані нетерпеливо починає тупцяти на місці, демонструючи своє невдоволення. Та він не зважає на неї. Хапає зміюку голими руками і з усієї сили кидає об землю...

І раптом усвідомлює, що на них дивляться.

Він озирається і помічає, що пари більше не танцюють. Музика стихла. Обірвалась на півслові. Але коли це сталось, він чомусь навіть не помітив.

Пані пильно дивиться на нього холодним поглядом великих сірих очей. Губи її беззвучно ворушаться, та він не встигає розібрати жодного слова...