Читать «Перший спалах» онлайн - страница 28

Та про вино Андрій поки що мусив забути. Сашко штовхнув його під бік і потягнув у прибережні хащі. Треба було назбирати хмизу для багаття. Вони відкопали кілька здоровенних товстих гілляк і вирішили, що для початку вистачить і цього. Сашко десь роздобув сокиру. Коли вони приволокли гілки на місце гулянки, Сашко поколов їх на акуратні дрібні полінця, щоб було зручніше розпалювати багаття.

Решта хлопців ще продовжували сновигати берегом, їх було значно менше, ніж Андрій собі уявляв. Так, кілька Мартиних однокласників, він з Сашком і Діма Вуєвич, який, здається, доводився їй якимось там доволі далеким родичем. Крім них, на свято приперлися дві Мартині подруги, Дімина сестра Марина і ще якась неймовірно худа, незнайома дівчина з великими блакитними очима і розпатланим волоссям, пофарбованим у дикий яскраво-зелений колір.

Поки хлопці збирали хмиз, а дівчата вовтузилися з бутербродами, Андрій нахабно байдикував, чекаючи, коли звільниться сокира. Однак Сашко, здавалося, з великою охотою справлявся із покладеною на його плечі місією, від якої залежало майбутнє сьогоднішніх шашликів. Знічев’я Андрій почав розглядати Марту, що намазувала масло на хліб. Сашко, схоже, таки не обманув, бо Андрій уже пару разів ловив на собі її зацікавлені погляди.

Вона була висока на зріст і мала хвилясте світле волосся, що гарними локонами спадало на плечі. Її темно-карі очі були схожі на сливки. Коли Марта усміхалась, на щічках з’являлись привабливі ямочки. Легкий спортивний костюм ніжного кремового кольору підкреслював її струнку фігуру. Андрій дивився на Марту і широко всміхався, мружачи очі чи то від сонця, чи то від задоволення.

З дровами й бутербродами нарешті було покінчено. Марта підійшла до спітнілих хлопців, що розкладали багаття. Сашко сидів на землі, скинувши сорочку. Андрій заздрісно зиркав на його могутні руки й широкі плечі і думав, а в кого ж це він такий худющий вдався?

Сашко чиркнув сірником — раз, другий, третій... Та в нього нічого не вийшло. Він спантеличено розвів руками і безпорадно витріщився на крихітну сірникову коробочку.

— Відсиріли, напевно, — сказав нарешті. — Цікаво, який дурень додумався кинути сірники під ящики з бухлом?

— Ну я додумався, — байдужим голосом відповів Діма, визираючи з-за його плеча. Між зубами у Діми стирчала цигарка.

— Кхе-кхе, — закашлявся Сашко і демонстративно замахав руками. — Що за дим такий смердючий? Блін, аж горло дере...