Читать «В"язниця душ» онлайн - страница 120

— Я дам ще стільки ж, тільки послухай мене...

— Гаразд.

Вістовим непомітно для всіх навколо підсунув їй ще дві марки.

— У тебе нещодавно був клієнт, з яким тобі самій було добре, правда ж? — запитав він.

Зненацька він помітив, що жінка почервоніла. Сором здавався чимось неприродним для такого місця, тому його це неабияк здивувало.

— Так чи ні? — перепитав він, коли за хвилину не дочекався відповіді.

Жінка ствердно кивнула.

— Норвежець, сказав, що затримався в Данцігу на день чи два.

— Нічого дивного в ньому не помітила?

Вона знизала плечима.

— Начебто ні. Мав трохи бліде обличчя. Вони всі такі. Ті, що з Півночі.

— Робив тобі боляче?

— Тільки раз. Вкусив ненароком...

Вістович помовчав і з жалем поглянув на неї. Думка про те, що ця жінка помре за день-два, пронизала мозок, наче голка. Він закурив, але все ще не зводив з неї очей, мовби прагнув краще запам’ятати.

— То ми... йдемо чи ні? — не витримавши, запитала вона.

Комісар заперечливо хитнув головою.

— Тоді відпусти мене.

— Я не тримаю.

Вона криво всміхнулася і підвелася.

— Цей чоловік сказав, коли вирушає звідси? — запитав наостанок Вістович.

— Завтра. Пароплавом до Християни, — кинула вона і вийшла з таверни.

Вістович також не затримався надовго, тим більше що потроху почав притягувати до себе сторонні підозрілі погляди.

Смолюховський і Корфман, як і обіцяли, чекали на нього біля Оливкового собору.

— Радий бачити вас цілим, пане комісаре, — промовив доктор. — Та таверна — справжній гнійник нашого міста.

— Думаю, ви перебільшуєте, — іронічно посміхнувся комісар. — Гарненьке місце.

Чоловіки дружно реготнули.

— Гальден завтра вирушає пароплавом до Норвегії, — повідомив Вістович.

— Оце так успіх! — здивувався професор. — Львів’яни таки фортунисті.

— Назавтра тільки один рейс до Християни, — промовив Корфман. — Це невеликий вантажний пароплав компанії «Норддойчес-Ллойд».

— Що ж, тоді справу завершу я, — мовив Смолюховський. — Але до завтра ми ще маємо час. Чому б нам не випити по чарці чогось міцного? Тим паче що холоднішає і спускається туман. Гюнтере, сподіваюся, ви знаєте і пристойні місця у Данцігу?..

— В Данцігу, дорогий друже, я знаю все! — гордо відповів той.

Наступного дня о 8:45 в море справді вийшов пароплав компанії «Норддойчес-Ллойд». Професор Смолюховський спокійно спостерігав за ним і смалив першу на сьогодні цигарку. Вістович і Корфман стояли трохи поодаль. Пароплав ішов зовсім недалеко від них, і можна було розгледіти на ньому навіть невелику деталь.

— Ви сказали, що завершите справу, — нагадав професору Вістович.

Той кивнув.

— Я знайшов тільки один спосіб, — мовив Смолюховський, — такий, як у Львові...

— Гальден не сам на пароплаві, — сказав комісар. — Команда також загине.

— До прибуття в Норвегію вся команда буде з ним однієї крові. Тож...

— Де детонатор?

— На пароплаві. Треба тільки поцілити куди слід, поки він недалеко. Знаю, ви чудово стріляєте, комісаре.

— До дідька! Я не стрілятиму.

— Хтось має це зробити, пане Вістовичу...

Комісар повернувся і подався геть. Проте він зробив не більше сотні кроків, як з боку моря почувся спершу постріл, а потім прогримів могутній вибух. Компанія «Норддойчес-Ллойд» того дня зазнала чималих збитків.