Читать «В"язниця душ» онлайн - страница 102
Богдан Вікторович Коломійчук
Дівчина просить старого передати Ельвірі листа. Думаю, в цьому посланні вона коротко розповідає подрузі, що через негідника чоловіка потрапила в бордель, благає якось їй допомогти! принагідно нагадує про давній борг. Пані Сабінська, отримавши листа, передовсім розуміє, що в будь-який момент Софія може пробовкатись про їхні спільні грішки, чим непоправно зіпсує молодій професоровій репутацію. Порадившись зі своїм коханцем, вони вирішують убити обох: старого чоловіка та давню подругу. З усіх відомих криміналістиці методів убивці обрали найпідступніший — отруту. Як саме вони це зробили, ми ще з’ясуємо. А сьогодні ще треба встигнути заарештувати Елю Буковську...
* * *
Коли Вістович знову постукав у двері будинку на Личаківській, то відчинили не одразу. Врешті, десь за чверть години на порозі з’явилася Марія і з подивом запитала, що потрібно панам поліціянтам о такій пізній годині.
— Ми маємо справу до пані Сабінської, — відповів комісар.
— Даруйте, але господиня хвора, — м’яко, проте впевнено відповіла служниця.
Чоловіки перезирнулись. Що робити в такому випадку, вони й гадки не мали. Тим часом Марія спробувала зачинити двері, але комісар вчасно виставив ногу вперед, і вона тільки прищемила йому черевика.
— Що ви собі дозволяєте? — обурено мовила жінка.
— Вам доведеться впустити нас, — сказав Вістович.
— Але ж пані хвора і не зможе вас прийняти.
— Нічого. Почекаємо, доки одужає...
У вітальні чоловіки вмостились на канапі і, не питаючи дозволу, запалили цигарки.
— Ви збираєтесь просидіти тут усю ніч? — здивувалась Марія.
— Виглядає, що так, — незворушно відповів комісар. — Так буде певніше. Вранці нас замінять.
— Але що сталося?
— Нам доведеться заарештувати вашу господиню, як тільки вона одужає.
— Заарештувати?
— Ви добре почули.
— Єзус Марія, чим же вона завинила?
— Про це ми скажемо їй.
Жінка розгублено дивилась на них і м’яла руками край фартушка.
— Дорога пані, — вже лагідніше звернувся до неї комісар. — Запевняю, що не завдамо вам жодних клопотів. Ми не просимо бути гостинною до нас, але від кави не відмовимось.
Самковський кивнув, погоджуючись із шефом. Служниця невпевненим кроком вийшла на кухню, і поліцейські залишилися у вітальні самі. Вістович скористався цим і підійшов до книжкової шафи.
— Схоже, матиму чим зайнятися до ранку, — сказав він Самковському, переглядаючи назви книг.
У відповідь той скривив кислу міну, що мало б означати: «От і добре, а я буду спати».
Коли Марія повернулася, несучи в руках тацю з кавником і крихітним сервізом, комісар устиг прочитати передмову до громіздкого видання зі скандинавської демонології і поставити книгу назад, запам’ятавши її серед решти. Поліцейський раптом лагідно посміхнувся служниці і сам узявся наливати каву в порцелянові філіжанки.
— Ви бува не пригадуєте, дорога пані Маріє, чи був серед візитерів цього дому молодий чоловік досить високого зросту, худорлявої статури і з блідим кольором обличчя? — запитав поміж ділом комісар. — Досить помітний суб’єкт.