Читать «Домбі і син» онлайн - страница 26

— І нічого й не збиралися купувати?

— Ні, бо якби їм було чого треба, вони пішли б до іншої крамниці,— тим же тоном одповів Соломон.

— І все ж таки їх було двоє, дядечку! — гукнув хлопець так, ніби це було хтозна-яке досягнення. — А ви казали — один.

— У кожному разі, Уоле, — помовчавши, підсумував дядько, — оскільки ми з тобою не дикуни з острова Робінзона Крузо, ми не можемо прожити завдяки чоловікові, який просить розміняти соверена, і жінці, яка шукає дороги до Майлендської застави. Як я казав уже, світ мене обігнав. Я не ремствую, але я перестав його розуміти. Крамарі вже не ті, що давніш, прикажчики — не ті, справи — не ті, прибуток од торгівлі — не той. Сім восьмих мого краму вже вийшло з моди. Я сам — старомодна людина в старомодній крамниці, на вулиці, якої я не впізнаю. Час випередив мене, і я вже занадто старий, щоб його наздогнати. Навіть шум, який він здіймає десь там, далеко попереду, і той збиває мене з пантелику.

Уолтер хотів би відповісти, та дядько вхопив його за руку.

— Ось чому, Уоле, ось чому я дуже хочу, щоб ти якнайшвидше ввійшов у діловий світ й обрав собі путь. Я — лиш безплотна тінь у цьому світі,— плоті давно вже немає, — а коли я помру, то й тіні не стане. А що спадщини, ясно, тобі од мене ніякої не прибуде, то я подумав, що варто скористатися хоч уламками тих зв’язків, які залишилися в мене по старій пам’яті. Дехто гадає, що я — людина заможна. Хотілося б — з огляду на тебе, — щоб вони мали рацію. Та хоч що там по мені лишиться, що б ти від мене не мав, а служачи в такій фірмі як «Домбі», ти стоїш на певнім шляху і можеш немало добитися. Пильнуй роботи, постарайся полюбити її, мій хлопчику, працюй, щоби стати незалежним, і будь щасливий.

— Я докладу всіх сил, дядечку, щоб виправдати вашу ласку, — серйозно сказав хлопець. — Ось побачите.

— Я знаю, — промовив Соломон. — Я в цьому певен. — І він з подвоєною приємністю заходився коло другого келиха мадери. — Щодо моря, — провадив він, — то воно досить гарне в уяві, Уоле, але не в дійсності. В дійсності все зовсім не так. Природна річ, звикнувши до всіх оцих речей, ти не можеш не думати про нього; але не варто — зовсім не варто.

А втім, говорячи про море, Соломон Джілс, з прихованим задоволенням потирав руки і з невимовною симпатією дивився на корабельне приладдя навколо.

— От візьми хоча б це вино, що й не знаю скільки разів їздило до Індії і назад, а один раз об’їхало і круг світу. Уяви собі чорні, як дьоготь, ночі, буйство вітрів, бурхання хвиль…

— Грім і блискавку, зливу і град, шторми різної сили, — підхопив хлопець.

— А вино це, будь певен, крізь усе те пройшло, — зауважив Соломон. — Уяви, як риплять і тріщать снасті та щогли, як між линв і такелажу реве ураган…

— Як спішать, видираючись на палубу, матроси, — хто швидше добіжить до рей, щоб згорнути обледенілі вітрила, а корабель тим часом, як навіжений, кидається на хвилях!

— Саме так, — схвалив Соломон, — і відбувалося все над барилами з нашим вином. А пригадуєш, коли «Чарівна Саллі» потонула в…

— …Балтійському морі, глупої ночі: двадцять п’ять хвилин на першу, коли став годинник у кишені капітана, а він сам лежав мертвий біля грот-щогли, чотирнадцятого лютого тисяча сімсот сорок дев’ятого року! — з великим запалом закінчив Уолтер.