Читать «Домбі і син» онлайн - страница 28

Його обличчя з темного дуба проясніло, коли він поручкався з дядьком та небожем, але вдача у нього була, як видно, вельми лаконічна, бо він сказав лише:

— Ну, як ідеться?

— Все гаразд, — одповів містер Джілс, підсуваючи до нього пляшку.

Той підніс її догори і, оглянувши з усіх боків та понюхавши, багатозначно спитав:

— Те саме?

— Те саме, — відповів майстер корабельних інструментів.

Присвистуючи, капітан налив собі вина з таким виглядом, немов і справді прийшов на свято.

— Уол-ре! — сказав він, поправляючи гачком рідке волосся на голові і показуючи на майстра. — Подивись на нього! Любов! Пошана! І Послушенство! Пошукай-но це місце в своєму катехізисі, а знайдеш — заклади сторінку. Успіхів, хлопче!

Він був такий вдоволений і з самої цитати, і з свого посилання на неї, що не міг стриматись, щоб не повторити її тихенько, і сказав, що сорок років поспіль не згадував цих слів.

— Але за мого життя не було такого, щоб я не міг згадати потрібних два-три слова, — додав він. — А все тому, що я не розкидаюся ними, як дехто.

Останнє зауваження, правдоподібно, викликало в нього думку, що краще б йому, як батькові юного Норваля, «громадити свої запаси». Так чи інакше, але він замовчав і не пустив ані пари з вуст, доки старий Сол не вийшов, щоб засвітити в крамниці. Тоді він повернувся до Уолтера й несподівано сказав:

— Гадаю, він міг би змайструвати дзигарі, якби захотів?

— Шо мене зовсім не здивувало б, капітане Катл, — одповів хлопець.

— І вони б ішли! — гукнув капітан Катл, креслячи своїм гачком у повітрі щось змієвидне. — Боже, як би ті дзигарі ішли!

На хвилинку чи дві він глибоко замислився, мовби уявляючи хід цього ідеального часоміра, і сидів, утопивши погляд в обличчі хлопця, наче воно було циферблатом.

— Та він же колодязь знань! — промовив нарешті капітан, обмахнувши своїм гачком весь інструментальний крам. — Подивися-но тільки, чого тут нема! Земля, повітря, вода — все тут! Скажіть лиш, куди вам треба. У небо на повітряній кулі? Прошу дуже. Під воду у водолазному дзвоні? Будь ласка. Хочете зважити на терезах Полярну зірку? Він і це вам зробить.

З цих слів легко було збагнути, що набір інструментів викликав у капітана Катла глибоку повагу і що його філософський розум не відрізняв, чи майже не відрізняв, винахідництва від торгівлі.

— Ах! — зітхнув він. — Добре, коли розумієшся на всьому цьому. Добре, проте, коли й не розумієшся. Важко сказати, що краще. Так приємно сидіти тут, знаючи, що тебе можуть зважити, виміряти, намагнітити, наелектризувати, поляризувати, — взагалі чортзна-що утнути з тобою, а ти і не втямиш, як це робилося.