Читать «Номер нуль» онлайн - страница 69

— Певна річ, твої слова видаються переконливими...

— Саме так. Звісно, це зовсім не означає, що ті, кого зібрав докупи Боргезе, не були армією Бранкалеоне, де разом з дідусями, сповненими ностальгії (самому Боргезе було вже за шістдесят), були чиновники та навіть лісники. І не питай мене, чому саме лісники — може, після війни, коли повирубували дерева, їм не було чого робити? Утім, те збіговисько було здатне на лихі речі. З правових документів, які з’явилися згодом, випливає, що на Лучо Джеллі покладали завдання схопити президента республіки, яким тоді був Сарагат, а судновласник з Чивітавек’я надав свої власні торговельні кораблі, щоб перевезти на Сицилію тих, кого схопили заколотники. І ти не повіриш, хто був задіяний в операції! Отто Скорцені,той, що звільнив Муссоліні з ув’язнення на гірському хребті Гран Сассо у 43-му! Він досі працював, адже був ще однією людиною, яка уникла жорстокої повоєнної чистки, у ЦРУ. Він мав забезпечити, щоб США не чіпали заколотників, аби привести до влади військову хунту «центристів-демократів». Ти лишень поміркуй, який лицемірний задум! Але на подальших допитах не витягли на світ Божий одного: вочевидь, Скорцені не втрачав зв’язку з Муссоліні, який багато чим йому завдячував, й, імовірно, мав забезпечити повернення дуче із заслання, щоб створити героїчний образ, якого потребували заколотники. А тепер слухай мене уважненько: переворот ретельно готували ще з 1969-го, ще з часу різанини на майдані Фонтана, яка мала покласти цілковиту відповідальність на лівих і підготувати психологічно громадськість до повернення старого порядку. Боргезе займався міністерством внутрішніх справ, міністерством оборони, керівниками PAI, засобів масової інформації (радіо та телефонний зв’язок), а також виведенням опонентів з парламенту. І це не мої власні вигадки, адже згодом знайшли текст виступу, який Боргезе мав озвучити на радіо, у якому йшлося приблизно про те, що нарешті прийшли очікувані політичні зміни. Клас, який був при владі двадцять п’ять років, довів Італію до краю загибелі як економічного, так і морального, військові та сили правопорядку підтримують захоплення влади заколотниками. «Італійці, — так закінчувалася промова Боргезе, — повертаючи у ваші руки славний зелено-біло-червоний прапор, усі разом голосно прокажемо наш славень любові: “Хай живе Італія!”». Типова муссолінівська риторика.

— Уночі з 7 на 8 грудня (нагадував мені Браггадочо) у Римі зібралося кількасот заколотників, почали роздавати зброю та амуніцію, двоє генералів зайняли міністерство оборони, ватага озброєних лісників вийшла в ефір у РАІ. У Мілані готувалися захопити містечко Сесто Сан Джованні, яке було звичним укріпленням комуністів.

І раптом що трапляється? Коли ніби увесь задум мав увінчатися успіхом (сказати б, заколотники тримали у руках Рим), Боргезе сповіщає усіх, що операцію призупинено. Згодом скажуть, що це вірні державі люди протистояли змові, але ж у такому разі вони б могли заарештувати Боргезе напередодні, не чекаючи, поки Рим заповнять ущерть лісники в мундирах. Хай там як, а все згортається майже нишком, а заколотники здаються майже без ексцесів. Боргезе тікає в Іспанію, лише кілька телепнів не уникли арешту, але всім присудили «утримання» у приватних клініках, а до декого з них під час стаціонару навідується Мічеллі, який обіцяє захист в обмін на мовчання. Стосовно кількох парламентських розслідувань, про які у пресі майже не пишуть, громадська думка дізнається про них узагалі лише три місяці по тому. Я не хочу знати, що трапилось, мене цікавить те, чому переворот, який так ретельно готували, скасували за кілька годин, перетворивши досить серйозний захід на фарс. Чому?