Читать «Менше знаєш, краще спиш» онлайн - страница 67

Перед захопленням театру на російську владу дедалі сильніше тиснули щодо врегулювання ситуації з Чечнею. Населення Росії дедалі більше втомлювалося від війни, що тривала вже три роки. За даними опитування у вересні 2002 року, 56% респондентів віддавали перевагу мирним переговорам з метою припинення чеченського конфлікту й лише 34% — продовженню воєнних дій. Зростав і міжнародний тиск. 16–19 серпня 2002 року між колишніми спікерами російського парламенту Іваном Рибкіним, Русланом Хасбулатовим і чеченським лідером Ахмедом Закаєвим відбулися переговори під егідою Американського комітету за мир у Чечні, одним із провідних членів якого був Збігнєв Бжезінський. План, запропонований Бжезінським, передбачав визнання чеченцями територіальної цілісності Росії та проведення референдуму, на якому чеченці могли б висловитися за конституційну основу широкого самоврядування. Однак захоплення Театрального центру поклало цим перемовинам край.

Позбувшись тиску щодо мирного врегулювання, режим тепер міг застосувати свою улюблену стратегію: промосковському маріонетковому уряду Чечні на чолі з колишнім бойовиком Рамзаном Кадировим було обіцяно майже повну свободу дій доти, доки він демонструватиме лояльність до Москви. До цього було додано мільярди рублів допомоги. Велику частину цих грошей було вкрадено, але дещо використали для відновлення республіки. Органи безпеки були укомплектовані етнічними чеченцями, які виявилися не менш жорстокими, ніж їхні російські попередники, але діяли більш вибірково. Бунтівникам запропонували амністію та можливість повернутися додому. Викрадені люди тепер не завжди зникали безвісти. Ця тактика та виснаження після майже десяти років війни розкололи лави опору, й боротьба пішла на спад.

Проте вщухання бойових дій у Чечні супроводжувалося посиленням боротьби в сусідніх республіках, зокрема Інгушетії. Мурат Зязиков, ветеран ФСБ, який став президентом Інгушетії завдяки сфальшованим виборам, відповідав на напади миттєвими розправами над сотнями людей, що мало наслідком масовий вступ молоді до лав повстанців. 21 червня 2004 року чеченські та інгуські бойовики під проводом Басаєва здійснили в столиці Інгушетії Назрані масштабну атаку на урядові будівлі, зокрема, на МВС. Росіяни були заскочені зненацька, в результаті було вбито десятки міліціянтів і охоронців.

Улітку 2004 року і чеченський опір, і російська влада обмірковували способи відновлення своїх позицій. Представники радикально-ісламістського крила опору знали: аби примусити росіян вести перемовини щодо Чечні, потрібне щось надзвичайне, й вони хотіли продемонструвати, що війна триває. Росіяни ж намагалися завдати опору рішучого удару й підтвердити успішність своєї політики. Ця ситуація мала наслідком численні змови з обох сторін. Результатом стало захоплення чеченськими терористами школи в місті Беслан у Північній Осетії 1 вересня 2004 року.

Ранок 1 вересня в Беслані був теплим і сонячним. Діти в синьо-білій шкільній формі разом із батьками прийшли до школи № 1 на свято Першого дзвоника. З гучномовців лунала музика, у багатьох дітей були в руках повітряні кульки. На дев’яту годину ранку на шкільному подвір’ї зібралося більше як тисяча осіб.