Читать «Менше знаєш, краще спиш» онлайн - страница 68

Урочистості саме мали розпочатися, коли на двір увірвалися десятки терористів у військовому одязі, стріляючи із автоматів у повітря. Багато хто з батьків спочатку не помітив їх і не зрозумів значення цієї стрілянини, але вона тривала, а терористи вигукували «Аллаху Акбар!» і «Всі до школи!», заганяючи батьків, учителів і дітей спочатку до школи, а потім до спортивного залу, що мав розміри приблизно 25 на 10 метрів.

Що більше народу прибувало до залу, то більшими ставали галас і паніка. Коли один із заручників наблизився до терористів, він негайно отримав постріл у голову. Інших чоловіків примусили протягти його тіло за руки через зал, і люди раптом замовкли. Терористи підвісили на дроті над спортивним залом бомби, наповнені металевими кульками та уламками скла, а також позривали дошки підлоги, аби покласти бомби й туди. Найбільш потужні вибухові пристрої вони поклали на стільцях поміж заручниками.

Терористами — майже виключно чеченцями та інгушами — керував Руслан Хучбаров, відомий за прізвиськом «Полковник». У 1998 році він убив двох вірмен, сперечаючись за жінку, після чого став «глибоко релігійним». Заступником Хучбарова був Володимир Ходов — напівукраїнець, напівосетин, навернений в іслам і причетний до згвалтувань у 1998 та 2004 роках, підриву автівки у Владикавказі в березні та сходу з рейок потяга в Ельхотово через два місяці.

Встановивши контроль, терористи передали назовні з однією із заручниць, Ларисою Мамітовою, записку, в якій вимагали, аби до школи прийшли чотири особи: Олександр Дзасохов, президент Північної Осетії, інгуський президент Зязиков, радник Путіна з питань Північного Кавказу Асламбек Аслаханов та педіатр Леонід Рошаль, який, як вважалося, працював із ФСБ під час облоги Театрального центру на Дубровці. У записці також містився номер мобільного телефону для контакту з терористами. Другого заручника випустили з відеозаписом ситуації всередині школи та з ще однією запискою — з вимогою припинити війну в Чечні та звільнити 27 бойовиків, захоплених у полон після червневого набігу на Інгушетію.

Однак, попри ці записки, влада не виявила зацікавленості в перемовинах. Державне телебачення повідомило, що терористи не висунули жодних вимог, і хоча Мамітова переконувала представників влади, що в школі утримують понад тисячу бранців, по телебаченню назвали цифру 120 осіб.

Ця брехня розлютила терористів. Вони сказали заручникам, що на їхньому житті поставили хрест, і заборонили їм пити воду та ходити до вбиральні. Потім вони відокремили від решти молодших чоловіків і завели їх до якоїсь кімнатки, де примусили сісти обличчям до стінки з руками за головою. Після цього терористи-чоловіки вийшли, а жінки-шахідки, які були з ними в кімнаті, привели в дію свої пояси з вибухівкою. Пролунав потужний вибух, який миттєво вбив більшість чоловіків. Інші зазнали жахливих поранень, один з них втратив ноги та нижню частину тулуба, але був іще живий. Після вибуху терористи повернулися й примусили небагатьох уцілілих віднести мертвих і поранених до приміщення на верхньому поверсі, де, як розповідали, поранених забили до смерті, а мертвих викинули з вікна. У доповіді комісії парламенту Північної Осетії зазначалося, що вбивство молодих заручників чоловічої статі було прямою відповіддю на відмову влади визнати вимоги терористів.