Читать «Менше знаєш, краще спиш» онлайн - страница 58

Отже, єдиними потенційними представниками опозиції в Думі залишилися члени двох ліберальних партій — «Яблука» та Союзу правих сил (СПС). Однак після арешту Ходорковського обидві партії відчували великий дефіцит коштів. Водночас був ухвалений закон про підвищення порогу представництва в Думі до 7%, що означало, що партіям треба активно збирати голоси по всій країні, аби бути представленими в парламенті. Після 2007 року ані «Яблуко», ані СПС вже не могли здолати цього бар’єра, і їхня нездатність здобути місця в Думі майже виключила лібералів із офіційного політичного життя країни. Партії, не представлені в Думі, могли брати участь у майбутніх виборах, лише зібравши десятки тисяч підписів, спеціальний закон дозволяв чиновникам відхиляти подання у разі неможливості підтвердження бодай одного підпису. У 2007 році партії «Народ за демократію та справедливість», очолюваній колишнім прем’єр-міністром Михайлом Касьяновим, було відмовлено в реєстрації через 37 помилок у списку, що налічував понад 56 тисяч членів партії. У 2011-му Партія народної свободи — нова партія Нємцова та Касьянова — була дискваліфікована через 79 похибок у списку з 46 148 підписів.

З 2007 року в Думі було лише чотири партії: «Єдина Росія», КПРФ, ЛДПР та «Справедлива Росія». На президентських виборах 2012 року кожна з цих них висунула свого кандидата. П’ятий кандидат, Михайло Прохоров, зібрав достатньо підписів, аби потрапити до виборчого бюлетеня, й узяв участь у виборах з мовчазної згоди влади. Серйозна критика режиму та його політики не відіграли жодної ролі в президентських перегонах.

Попри відсутність реальної політичної опозиції, режим старався отримати якомога більше голосів для своїх кандидатів: членів «Єдиної Росії» — на парламентських виборах, і Медведєва та Путіна — на президентських виборах 2008 та 2012 років. На «Єдину Росію» мали попрацювати всі — чиновники, керівники, правоохоронці та бізнесмени.

У 20 з 83 російських регіонів, включно з Північним Кавказом, Південним Уралом, Тувою та Калмикією, практично не існувало місцевої опозиції, і результати голосування було легко сфальсифікувати. Наприклад, на парламентських виборах 2011 року «Єдина Росія» здобула понад 90% голосів у Дагестані та Інгушетії і 99,48% — у Чечні.

В інших регіонах, де відверта фальсифікація зіткнулася з більшим опором, «Єдина Росія» тиснула на виборців, аби ті «добровільно» підтримали її кандидатів. Держслужбовцям наказували голосувати за кандидатів від режиму, а робітників нерідко примушували голосувати на робочих місцях, під пильним оком начальників — зазвичай членів «Єдиної Росії». У сільській місцевості тим, хто не підтримував владу, могли відключити воду чи підпалити будинок. Потрібні результати виборів забезпечувалися також шляхом вкидання зайвих бюлетенів, кількаразового голосування та фальсифікації протоколів.