Читать «Менше знаєш, краще спиш» онлайн - страница 56
Девід Саттер
В умовах путінського режиму головним чинником успіху в будь-якій справі стали корупційні зв’язки з владою. Чиновники всіх рівнів збагачувалися завдяки неперервному потоку хабарів. Сергій Канєв, кримінальний репортер «Новой газеты», описував становище типового московського бізнесмена. Він платить усім місцевим чиновникам, дарує начальнику міліції дорогу іномарку, а «куратору» з ФСБ оплачує щоденні обіди в ресторані. За допомогою хабарів він підтримує добрі стосунки з «мером, податковою інспекцією, міграційною службою та санепіднаглядом. Раз на місяць до його крамниць навідуються пожежники та торгова інспекція, які теж очікують грошей або подарунків. Навіть дільничний міліціонер на свій день народження приходить за подарунком. Крім того, бізнесмен платить ще парі “нахлібників” — голові місцевого відділення пропутінської партії “Єдина Росія” та представнику іншої прокремлівської партії — “Справедлива Росія”. Вуличне здирництво, яким раніше займалися злочинні банди, тепер — справа міліції. Великі магазини контролюються начальством; маленькі крамнички та ресторани — відділом карного розшуку, торговці нелегальним алкоголем і піратськими DVD — відділом боротьби з економічними злочинами. Рекетом ринкових торговців займаються місцеві патрульні, які ще й пригощаються там овочами та фруктами; вони ж “трусять” нелегальних мігрантів, п’яних і заскочених на використанні вулиці як вбиральні, а також пильнують “точки”, де збираються повії, і вимагають гроші у їхніх клієнтів».
Коли чиновники всіх рівнів висмоктують кров із приватних підприємств, високопосадовцям вдається збагачуватися за рахунок крадіжок у держави — після того, як їх вводять до складу правлінь державних компаній. Дмитра Медведєва, коли він був першим заступником прем’єр-міністра (до того, як стати президентом), зробили головою ради директорів «Газпрому». Ігор Сєчін, заступник керівника кремлівської адміністрації, став головою правління нафтової компанії «Роснафта». Ігор Шувалов, помічник президента, ввійшов до складу правління «Російських залізниць». У 2007 році капіталізація «Газпрому» становила 236 мільярдів доларів, «Роснафти» — 94 мільярди, а «Російських залізниць» — 50 мільярдів. Інші державні компанії були не менш заможними, і, за деякими оцінками, путінське оточення контролювало компанії, на які припадало 80% капіталізації російського ринку цінних паперів.
Доступ до грошових потоків величезних державних підприємств дозволяв російським посадовцям переводити бізнес і вкрадені державні ресурси до офшорних компаній, які вони таємно контролювали. В 2007 році Цюрихський арбітражний суд ухвалив рішення щодо друга Путіна Леоніда Реймана, міністра зв’язку, про використання ним своєї посади голови правління державної холдингової компанії з телекомунікацій для придбання активів вартістю 6 мільярдів доларів.
Малоймовірно, що до цього не був причетний Путін. Наявна інформація свідчить про те, що він теж грабує державу, й навіть у ще більших масштабах. Серед особистих друзів Путіна — найбагатші люди Росії: Геннадій Тимченко, голова нафтотрейдерської компанії
