Читать «Менше знаєш, краще спиш» онлайн - страница 50

Після спустошення, залишеного добою Єльцина, майже будь-який новий лідер сприймався б як потенційний рятівник. Росіяни побачили в Путіні те, що хотіли бачити, а не те, чим він був. До того ж він прийшов до влади в той момент, коли російська економіка почала зростати.

Хоча Путін і відмовився від дебатів під час президентської кампанії, його обіцянка знищити терористів, які підривали житлові будинки, знайшла відгук у народі. Водночас піар-кампанія на державному телебаченні допомагала перетворити його на народного героя. На екранах телевізора він то виступав у ролі льотчика-винищувача, то перепливав річку, то стріляв у сибірського тигра ампулою зі снодійним, а після підозрілого вибуху 8 серпня в підземному переході на Пушкінській площі в Москві, внаслідок якого загинули 13 осіб, заспокоював нерви росіян приборканням білого ведмедя.

Проте намір Путіна полягав у створенні системи, де вся влада належатиме режимові. У своїй інаугураційній промові 7 травня 2000 року він сказав, що «в Росії глава держави завжди був і буде людиною, яка відповідає за все». Насправді навіть за Конституцією 1993 року, яка створила суперпрезидентство, президент не відповідав за все: парламент був відповідальним за ухвалення законів, а суди — за здійснення правосуддя. Путін сказав, що керуватиметься тільки «інтересами держави». Це теж було певним непорозумінням, бо Росія — це начебто демократія, в якій держава відповідає перед народом. Тож слова про підпорядкування всього інтересам держави фактично приховували бажання одноосібно правити.

Стосовно зовнішньої політики Путін сказав, що важливо захищати російських громадян і в Росії, і «за її межами». На ці слова тоді не звернули особливої уваги, та й Росія була ще надто слабкою, аби планувати зовнішню агресію, — це була заява на майбутнє.

Путін не згадував у своїй промові про права людини, але його позиція з цього приводу з’ясувалася вже за три місяці. 12 серпня під час навчань на борту атомного підводного човна «Курськ» сталися два потужних вибухи, і він затонув у Баренцевому морі. Більшість із 118 членів екіпажу загинули одразу, але 23 чоловікам, що вижили, вдалося сховатися в задньому відсіку, звідки вони відчайдушно кликали на допомогу, грюкаючи по обшивці човна. Весь світ затамувавши подих стежив за драмою російських моряків, які опинилися в пастці, але російський уряд, не бажаючи виказувати слабкість, упродовж чотирьох днів відмовлявся від пропозицій іноземної допомоги. Путін поступився лише перед загрозою міжнародного обурення. Перші норвезькі рятувальники підійшли до «Курська» 20 серпня, але було вже запізно: човен затопило водою, і весь екіпаж був мертвий.

Пізніше на запитання Ларрі Кінга із CNN, що трапилося з «Курськом», Путін із моторошною посмішкою сказав лише: «Він потонув». У російських ЗМІ цю посмішку назвали серйозною політичною помилкою. Насправді ж вона не мала значних політичних наслідків, але це був зловісний знак тієї байдужості до страждань, яка стала характерною ознакою наступних років правління.