Читать «Менше знаєш, краще спиш» онлайн - страница 48

Серед численних релігійних груп, що діяли в Росії, була й японська секта «судного дня» Аум Сінрікьо, за вченням якої у 1997 році мав настати кінець світу й урятуватися могли лише члени секти. Керівники Аум Сінрікьо налагодили контакти з російськими високопосадовцями, зокрема, Олегом Лобовим, секретарем Ради Безпеки. За його сприяння члени секти проходили підготовку на російських військових базах і закуповували новітню зброю. Діяльність організації була заборонена після того, як кілька її членів здійснили газову атаку в токійському метро, використавши газ «зарин», який убив 12 чоловік і завдав ушкоджень більш як 5 тисячам. На той час, за деякими даними, Аум Сінрікьо мала в Росії у вісім разів більше послідовників, аніж у самій Японії.

До того ж, у Росії радикально знецінилося людське життя — навіть порівняно з радянським періодом. У 1990-х роках кількість убивств сягала 40 тисяч на рік — утричі більше, ніж у 1990 році. Порівняно з англійцями, ризик загинути в ДТП для росіян був більшим у 5 разів, випадково отруїтися — в 25 разів, вчинити самогубство — в 7 разів і бути вбитим — у 54 рази.

З таким моторошним ставленням до людського життя я одного разу зіткнувся, коли жив у Москві 1992 року. Одного жовтневого вечора я вийшов зі своєї квартири в районі Коломенського на прогулянку. У ранніх сутінках наближення зими було вже відчутним. Я йшов повз імпровізований ринок біля станції метро, де росіяни продавали свій скарб; повз ятки, де вигнані війною в Абхазії грузини пекли хачапурі; повз кіоски, укріплені залізними прутами, де власники торгували цигарками, горілкою та «снікерсами» через маленьке віконце, розташоване набагато нижче рівня очей, що змушувало покупця нахилятися, розмовляючи з продавцем.

У Росії ніколи не було багато автомобілів, але тоді на проспекті Андропова можна було побачити значний рух і чимало іномарок. Я повернув на Суднобудівну вулицю, пройшов повз ряди панельних житлових будинків і зупинився перед металевою дошкою для оголошень, обклеєною об’явами бажаючих орендувати чи обміняти житло. Одна з них, написана від руки, містила такий текст: «Ви хворі та самотні? Ми готові вам допомогти». Пропонувалася пожиттєва допомога самотнім і нужденним людям в обмін на законне право власності на їхні квартири. У повідомленні не було назви чи адреси організації, лише номер телефону. Автори обіцяли владнати всі юридичні формальності й стверджували, що допомагають уже багатьом людям у цьому районі.